Україну заколисали. Можуть задушити уві сні
В умовах війни українці обирали парламент так, ніби цієї війни немає
Непотрапляння Володимира В'ятровича, Андрія Левуса і Сергія Висоцького до Верховної Ради змусило мене написати цей текст. Тим більше, вибори минули, і цей допис не сприймуть як антиагітацію.
За результатами виборів маємо визнати, що Україну таки приспали. В умовах війни українці обирали парламент так, ніби цієї війни немає. Нас старанно завантажили у паралельну реальність. Це результат правління Порошенка. Бо він хотів бути президентом звичної, а не воюючої України. Звичної – у повному сенсі. З усіма можливостями, потоками, схемами і преференціями своїх попередників. Саме це й заклало системну помилку у весь механізм і зумовило реванш.
Порошенко хотів бути президентом звичної, а не воюючої України
Тепер, коли Петро Порошенко веде до парламенту партію антиреваншу, це виглядає як парадокс, і ось чому.
Похід Порошенка в президенти розпочався з "Віденського пакту" з Льовочкіним і Фірташем - підколоною "Опоплатформи". Потім в новій Україні чомусь воскрес, за допомоги Порошенка, Медведчук. Отримав від президента офіційний статус в "Мінську" та сприяння для монопольного бізнесу на сигаретах і пальному.
Порошенко не пручався розростанню негласного кремлівського теле-холдингу в Україні – й "згорів" в його обіймах. Бо ці "ЗМІ", за відносної лояльності до Порошенка, фактично знищували нову Україну, президентом якої він був. Вони нищать не просто факти й здоровий глузд, – нищать сам сенс держави й влади Порошенка. Водночас саме ця пропагандистська дискредитація влади і держави зумовила перемогу "антисистемного" Зеленського.
"Мінські угоди" від Порошенка – це не рішення, а відкладення й абсурдизація проблеми
Нарешті, Петро Олексійович хаотизував оборону від агресора й деактуалізував її у свідомості виборців. На початку каденції він пропагував "мир за будь-яку ціну", чим культивував відповідний запит у суспільстві. "Мінські угоди" від Порошенка – це не рішення, а відкладення й абсурдизація проблеми. Коли на цьогорічні президентські вибори Порошенко пішов з "воєнним" порядком денним, люди його не зрозуміли. Адже мир – це так реально, казали ви, пане президенте. Чому його досі немає? Може, ви заробляєте на війні?! А може, це ви її й розпочали?! Опоненти Порошенка й вороги України вміло скористалися пасткою, в яку нас і себе загнав екс-президент.
Крім того, Порошенко під час війни витрачав купу часу й ресурсів на боротьбу не з Кремлем, а з партнерами й конкурентами всередині України. Спершу була кампанія зі знищення прем'єра Яценюка. У цій кампанії Порошенко ситуативно об'єднав зусилля з Кремлем. Проти наступного прем'єра Гройсмана, вже від БПП, Порошенко також інтригував. Паралельно, головнокомандувачу вистачало часу на "сміттєву блокаду" Львова, на роботу проти Тимошенко й Гриценка. На це йшли колосальні ресурси. Уся ця метушня Порошенка неабияк підігріла загальне відчуття безладу. Президент "мінусував" не лише конкурентів, а й себе.
За рахунок В'ятровича, Левуса, Висоцького та інших Порошенко забезпечив мандат своїм "любим друзям"
Що маємо тепер? Щоби пройти в Раду самому з групою наближених осіб, Порошенко взяв у список гідних патріотів: волонтерів, військових, відомих активістів. Виборці "ЄС" проголосували саме за них, а не за Ірину Луценко, Кубіва чи Синютку. Але багато тих відомих і симпатичних кандидатів, які реально тягнули список партії Порошенка, опинилися у непрохідній частині. Фактично за рахунок В'ятровича, Левуса, Висоцького та інших Порошенко забезпечив мандат своїм "любим друзям". І в цій ситуації бачимо екс-президента таким, які він є.
Заради кращого результату "Європейської солідарності" Порошенко не повинен був балотуватися особисто
Заради кращого результату "Європейської солідарності" Порошенко не повинен був балотуватися особисто і мав сформувати список винятково з активістів-патріотів, військових і волонтерів. Це якщо ми говоримо про ідеали. Багато хто відмовлявся голосувати за "ЄС" через одну особу – особу лідера списку.
Політик з таким антирейтингом і репутаційним баластом не може очолювати боротьбу проти капітуляції й за незалежну європейську Україну. Претендуючи на лідерство в таборі патріотів, Порошенко дискредитує велику справу й абсурдизує цю боротьбу. Дуже сподіваюся, що реальним лідером фракції "ЄС" у парламенті стане хтось зі справжніх патріотів. Водночас, основний фронт боротьби проти цілковитого реваншу і капітуляції формуватиметься за межами Верховної Ради України.
Тепер кілька слів про те, як довго і глибоко українці дріматимуть після колискової, якою нас дружно "заколисували" екс-президент і цілий хор кремлівських пропагандистів. На жаль, вийти з цього стану зможемо лише через дуже серйозні подразники і чергові випробування. Інакше, дрімаючу Україну можуть задушити уві сні.
