Україна вибрала війну слів, а не дій. За що і починає розплачуватися

Урок історії від Вінстона Черчилля

79 років тому – 3 липня 1940 року – сталося щось раніше немислиме: в алжирському порту Мерс-ель-Кебір французькому флоту завдав нищівного удару давній союзник – Британія.

Нападу, що увійшов в історію, передували непрості переговори між британським й французькими флотами, під час яких французам, здавалось би вже деморалізованим принизливою поразкою від Німеччини у червні того ж року, запропонували ультиматум.

Британці вимагали затопити кораблі, або направити їх у англійські порти чи ж у Вест-Індію. У разі невиконання - погрожували відкрити вогонь на ураження. Перемовини завершилися безрезультатно, і в дію вступила артилерія. Внаслідок шквального обстрілу загинули 1200 французьких моряків, кілька кораблів потопили, інші пошкодили.

Чому ж Лондон так жорстоко повівся з колишнім союзником?

У другій половині 1930-х років тодішній президент США Франклін Рузвельт був одним із небагатьох представників американського істеблішменту, які бачили загрозу з боку нацистської Німеччини, не виключали майбутньої конфронтації і розглядали різні можливост і протидії агресивним зазіханням Гітлера.

Тим не менш, Рузвельт визнавав наявність сильних позицій ізоляціоністів, які вважали, що Сполучених Штатам краще триматися осторонь непередбачуваної європейської політики.

Тому, цей далекоглядний державний діяч обрав шлях обережного залучення США до антинацистських зусиль за допомогою поступового і послідовного впливу на політикум та засоби масової інформації.

Так, 5 червня 1937 року Рузвельт виступив у Чикаго з так званою "карантинною промовою". У ній, характеризуючи тодішню міжнародну ситуацію, зазначив: "Здається, на жаль, вірним, що епідемія всесвітніх беззаконь починає розповсюджуватися у ширину. Коли епідемія заразної хвороби починає розповсюджуватися у різні боки, суспільство об'єднаними зусиллями влаштовує карантин для хворих, задля захисту здоров'я інших і запобігання розповсюдженню зарази".

Етапною же вважається промова Франкліна Рузвельта в червні 1940 року у Шарлотсвіллі, Вірджинія. В ній він наголосив: "Сьогодні 10 червня 1940 року, у цьому університеті, заснованому першим американським вчителем демократії, ми возносимо наші молитви і шлемо наші найкращі побажання тим, хто за морями веде з великою мужністю битву за свободу".

На думку Рузвельта, несподіване падіння Франції влітку 1940-го, яка мала б битися, однак швидко капітулювала, означало безпосередню загрозу для безпеки США і він вирішив діяти значно активніше.

У вересні 1940 року, за ініціативою президента, Сполучені Штати передали Британії п'ятдесят есмінців за можливість орендувати бази у деяких віддалених володіннях королівства. Ну й нарешті саме завдяки особистим зусиллям Рузвельта у березні 1941 року Конгрес прийняв так званий Закон про "ленд-ліз", що дозволяв Вашингтону допомагати Лондону будь-яким військовим спорядженням.

Політичним оформленням тісної американсько-британської взаємодії стала націлена на перспективу "Атлантична Хартія", затверджена у серпні 1941 року президентом США Рузвельтом і прем'єр-міністром Великої Британії Черчиллем.

Але усе це трапилося потім. А тоді, в липні 1940 року Черчилль відчайдушно прагнув не допустити потрапляння французького флоту в руки Третього Реху та якомога швидше залучити на свою сторону США. Як він сказав у промові "Війна безвісних воїнів" 14 липня 1940 року: "Перехід цих кораблів Гітлеру збільшував би загрозу Великій Британії і Сполученим Штатам Америки. У нас не було іншого виходу, окрім діяти і діяти невідкладно".

І Черчиллю це вдалося – він показав світу і особливо Вашингтону, що за будь-яких обставин Британія битиметься до кінця. І згодом отримав потужну підтримку.

Україна ж, на відміну від Великої Британії, в 2014 році обрала війну слів, а не дій. За що й починає розплачуватися.

Більш того, ситуація у ближчій перспективі також не виглядає сприятливою для Києва. Низка європейських країн, втративши упевненість у собі, не можуть визначитись, як їм ставитися до Росії і шукають якість проміжні варіанти. Тож, чи не час Києву самому змінити курс і нарешті розпочати системне стримування російської агресії?

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua