Зеленський і Бойко-Медведчук об'єднаються, щоб реалізувати план Кремля

Святослав Вакарчук здатний мобілізувати країну на відсіч капітулянтам

Навіть за найкращого ставлення до Володимира Зеленського неможливо сприймати його як самостійного політика. Він у силу своїх життєвих інтересів ніколи не був political animal. Коли країну стрясали драматичні події, беззбройні люди йшли під кулі, захищаючи своє бачення майбутнього України, він жодного разу не висловив свого ставлення до подій, крім хіба не надто вдалого жарту про ебонітові кийки. Страшно далекий був цей успішний гуморист-комерсант від свого народу. Йому самому і в голову не прийшла б думка про політичну, тим більше президентську кар'єру.

Ця думка прийшла в голову комусь іншому - колективного політтехнолога з серйозними ресурсами, якого далі я буду позначати терміном "Зеленський", - пише Андрій Піонтковський для "Радіо Свобода".

"Зеленський" технологічно блискуче провів виборчу кампанію. Він майстерно використав дві навіть не больові точки, а відкриті рани українського суспільства. По-перше, відсутність за минулі п'ять років реальної боротьби з корупцією, глибоких економічних реформ, спрямованих на демонтаж олігархічного "капіталізму". А адже Майдан був саме про це. Європейський вибір, за який вмирала "Небесна сотня", - це перш за все розрив із Тайожним союзом посткомуністичних клептократій.

І жорсткі слова про відповідальність влади, відповідальність за все політичного класу України і, природно, президента країни Петра Порошенка були правдою "Зеленського".

Не меншою раною України залишається війна з Росією. Втома від довгого протистояння неминуча в будь-якій війні і країні. Українське суспільство не може байдуже приймати загибель людей по обидва боки лінії припинення вогню. Тому слова "Зеленського" про мир теж були правдою і теж відповідали сподіванням народу. Але політтехнолог "Зеленський" не зупинився на цьому. Він проголосив себе "партією миру" і затаврував свого суперника як лідера "партії війни".

Сам термін "партія війни" був зрадницькою щодо України брехнею "Зеленського", свідомою підміною понять, нейролінгвістичним маніпулюванням свідомістю виборців і величезним подарунком кремлівській пропаганді.

В Україні не може бути "партії війни" за визначенням. Партія війни - це військово-політичне керівництво Росії.

Україна - жертва агресії військової наддержави, яка захопила у неї частину території і не приховує мети знищити по-братськи Україну як незалежну державу. Україна не здатна військовим шляхом повернути захоплені ворогом території. Але змогла, підвищуючи боєздатність своєї армії, спираючись на політичну підтримку своїх друзів і союзників, зупинити подальшу агресію Росії.

В Україні сьогодні є тільки дві партії: Партія опору агресії і Партія капітуляції.

При всій справедливості закидів на адресу колишньої влади з економічного порядку денного елементарна об'єктивність вимагає визнати, що Україна гідно впоралася з військово-політичним викликом, кинутим самому існуванню української держави. Путінський план "Новоросії" зірвали консолідацією українського суспільства, створенням майже з нуля української армії, самовідданістю десятків тисяч добровольців - патріотів України.

І несподівано високим для схильного зазвичай до угодовства Заходу рівнем міжнародної підтримки України як жертви російської агресії. У мобілізації цієї підтримки ключова і вирішальна роль належала президентові України Порошенку. Не випадково його так шалено ненавидять Кремль і путінські інформаційні пси.

І коли, зачитуючи на "дебатах" шпаргалку "Зеленського", фізичний Зеленський звинувачував Порошенка в тому, що той "послав на смерть українських моряків для скасування президентських виборів", це було не тільки наклепом на суперника. Це було зрадою України в боротьбі з агресором. Зрадою, спрямованою на підрив її міжнародних союзів, в найтяжких умовах створених українською дипломатією.

Я не з чуток знаю, яких зусиль друзям України на Заході вартує кожен крок на її підтримку, які впливові сили тільки й чекають приводу, щоб "здати" Україну агресору заради фінансових або геополітичних угод з кремлівським диктатором. І вже точно Захід ніколи не буде більш проукраїнським, ніж українське керівництво. Він з полегшенням відмовиться від антикремлівських санкцій за перших ознак капітуляції української влади.

Операція "Зеленський" вступила в наступну логічну фазу. Україна - парламентсько-президентська республіка, і "Зеленському" необхідна більшість у Раді. Він грає на багатьох дошках. Фізичному Зеленському доручено зачитувати на своєму незрівнянному блатнуватому суржику або на pidgin English дослівні витяги з кращих виступів Порошенка, щоб не втратити підтримку зачарованої ним частини патріотичного електорату. А ключові адміністративні посади і місця в списку депутатів займають тим часом вихідці з регіоналів і партнери крихітки Цахеса по бізнесу. Путіну за 20 років не вдалося розставити на ключові державні пости стільки правильних пацанів зі свого кооперативу "Озеро", скільки Зеленському за 20 днів - з кооперативу "Квартал-95".

Правильні пацани захоплено хрюкають на ток-шоу про те заповітне, що їх дійсно хвилює, - про продажі свого контенту на російському ринку.

А два інших виборця "Зеленського", Бойко і Медведчук (а за кого ж ще вони голосували у другому турі?), вже жваво доповідають Путіну про склад і політику нового українського уряду.

У прямому ефірі російського телебачення Бойко рапортував на Санкт-Петербурзькому форумі: "Коли після виборів 21 липня ми прийдемо до влади ..." У Кремлі порахували, що Бойко зарано вибовкав задум операції, і в новинних програмах, де весь день повторювався цей сюжет, фразу Бойка про його прихід до влади після виборів вирізали. Але стратегічна задумка Кремля на парламентських виборах визначилася.

Партія "Слуга народу" створює правлячу "коаліцію миру" з блоком Бойка - Медведчука. Всі інші фракції оголошують "партіями війни". Далі президент Зеленський і прем'єр-міністр Бойко реалізовують план Кремля, намічений ще навесні 2015 року. Кремлю не потрібні якісь шматки української території, йому потрібна постійна дестабілізація всієї України.

Значить, Україні треба вимагати в рамках нормандського формату не просто припинення вогню, а створення демілітаризованої зони і введення міжнародних миротворців. Тільки така постановка питання дозволить зупинити кровопролиття, мінімізувати шанси подальшої російської агресії і не зробити політичних поступок агресору. Після всієї кремлівської демагогії останніх місяців про "кривавого Порошенка" і останніх днів про "кривавих супротивників Зеленського" Москві важко буде від цієї простої і очевидної вимоги відмовитися.

Після цього Україна, зберігаючи свою принципову позицію з приводу незаконно окупованих територій, зможе зосередитися на внутрішньому розвитку. На тих завданнях, заради яких кращі люди України вмирали на Майдані.

Окупований Донбас повернуть Україні відразу ж після смерті Путіна (біологічної або політичної, неважливо). Крим повернеться пізніше - після смерті Російського імперського проекту. І ця подія теж не за горами. Не зможе сировинний придаток і жалюгідний політичний васал Піднебесної довго вважати себе імперією. Повернення Криму і стане закінченням війни України з Росією. Якою трагічною помилкою для Київської Русі було б після стількох століть героїчного протистояння Орді капітулювати сьогодні перед зомбі.

Партія опору зобов'язана в ході поточної виборчої кампанії перехопити політичну ініціативу у партії капітуляції, у якій є два ешелони. Перший - це відверті вороги української державності на чолі з Медведчуком. У них, на жаль, є своя база прихильників. Але це меншість (до 10%). Переконаних патріотів в Україні набагато більше.

Другий ешелон потенційних капітулянтів небезпечніший. Ще раз підкреслю: я нічого не знаю про коміка Зеленський, крім того, що він мені не подобається як актор. Але з кожним днем ​​виборчої кампанії все більше прояснюється політтехнологічний проект "Зеленський". Уявіть собі такий собі "Нічний дозор Зеленського", колективний портрет тих товстошиїх вождів, яких нам так чи інакше вже представили: Богдан, два Шефіра, Стефанчук, Коломойський, Ткаченко, Тищенко, Мулик, Співак... У їхніх біографіях і в їхніх промовах читаються спрага бабла і влади, безмежний цинізм, готовність служити будь-якому господареві і абсолютна байдужість (як і у фізичного Зеленського) до ідеї української державності, а то й пряме відторгнення її.

Запевняю, "Зеленський" приведе до Ради пару сотень таких же мертвих душ. Журналісти називають прохідну суму для його мертвечуків - від $500 тис. до $1 млн.

"Зеленський" технологічно майстерно приведе їх у владу голосами українських патріотів, які знову проголосують за улюбленого актора Зеленського і його романтичного персонажа Голобородька. Так у Раді парадоксально може з'явитися більшість, що відображає погляди капітулянтської меншості.

Обнадіює, що у Партії опору з'явився лідер нового покоління, не пов'язаний з традиційним українським політичним класом і вантажем його помилок. І, на відміну від колективного та від фізичного Зеленських, ця людина дійсно кандидат Майдану, українського громадянського суспільства, що давно переріс український політичний клас. Святослав Вакарчук здатний мобілізувати країну на відсіч капітулянтам, явним і гібридним.

Слава Україні!

Copyright © 2019 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода