Українська мова – суцільний тягар для українського народу

Варто бодай іноді говорити правду

Щиро не розумію, що так сильно обурює людей у новій редакції українського правопису. Десь так само, як не розумію, що так сильно обурює в законі про державну мову.

Так, не розумію, бо не бачу нічого раціонального в обуренні невігласів. А тому залишається тільки відчувати.

Тож я відчуваю, що це обурення має лише політичну природу: українська мова заважає, коли нереформована, українська мова заважає, коли реформована, українська мова заважає, бо хоче більше простору у країні під назвою "Україна", українська мова заважає, бо хоче більшого поширення і розвитку, українська мова заважає, бо вимагає зусиль і значно легше та звичніше було би без неї.

Українська мова заважає, коли нереформована, українська мова заважає, коли реформована, українська мова заважає, бо хоче більше простору у країні під назвою "Україна"

Як завгодно маскуйте цей факт, але: українська мова – суцільний тягар для українського народу й існує досі радше всупереч, аніж завдяки цьому народові, який спокійнісінько міг би без неї. Вона "архаїчна", "неринкова", "непопулярна", "кумедна", "анекдотична". Вона – справжній бар'єр, який, повторюю, вимагає зусиль, внутрішньої роботи і самоусвідомлення. Це розкіш, те, що собі не хочуть або не можуть (або і перше, і друге) дозволити. Мою Софію попросили виступити на шкільному випуску. Але не тому, що вона письменниця-і-нам-ох-як-важлива-українська-культура, а тому, що ніхто інший з батьків не хоче або не може (або і перше, і друге) виступати українською мовою в українській школі міста Києва, столиці України. Їй цю "почесну функцію" визначили як роботу, яку ніхто інший не хоче або не може (або і перше, і друге) виконати. Бо їм, сьогоднішнім українцям, соромно вимовити привселюдно кілька слів мовою своїх предків.

Наш народ швидше ввіб'є останній цвях у її труну, ніж підтримає її гривнею

Те саме стосується всього, що робиться цією мовою – книжок, пісень, кінематографа. Наш народ швидше ввіб'є останній цвях у її труну, ніж підтримає її гривнею.

Він прийме вишиванку, витинанку, гопак, борщ, галушки і перепічку, але до останнього вважатиме мову чимось таким, що його не стосується.

Це катастрофа. Варто бодай іноді говорити правду.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода