Телевізор став богом, олігарх – пророк його

Книжка відійшла на задній план

Телевізор став богом, а олігарх – пророк його. Парадокс із парадоксів: українці щиро й люто ненавидять олігархів, але дивляться в першу чергу саме їхні телеканали.

Але якщо дивитися телеканали свого ворога, то мимоволі втрачаєш орієнтацію на місцях. Тобі можна впхати будь-яку ідею, затовкти нею голову, і ось ти вже готовий продукт для формування нової особистості. Правда, тупої, - пише Юрій Винничук для видання "Збруч".

Парадокс із парадоксів: українці щиро й люто ненавидять олігархів, але дивляться в першу чергу саме їхні телеканали

Книжка, на жаль, відійшла на задній план, і тих космічних накладів, які були за совєтів, уже нема. А я ще пригадую той блаженний час, коли в кожному селі, навіть найменшому, була бібліотека, а в більших селах і книгарня.

В дитинстві я залюбки проводив літо в Підлісному біля Крем'янця. Зараз там понад двісті осіб жителів. Село маленьке. Але бібліотека була. В певні години бібліотекарка відчиняла цей храм мудрості, і я міг досхочу порпатися серед стелажів. Траплялися в селі і свої філософи, які несли з бібліотеки в своїх порепаних руках Платона.

На початку 70-тих я робив рейди по селах Франківщини – там у книгарнях можна було відшукати неабиякі раритети за зниженими цінами. У наш час в тих старих сільських книгарнях крамнички або ж буфети. Та що казати про села, коли й в районних містах не всюди знайдеться книгарня.

Недавній закон про мову, на жаль, не повний. Він захищає мову лише там, де вона є, а там, де панує "язик", захисту жодного нема. В начебто українських школах діти спілкуються російською. Мова мала би бути підкріплена такими мовними бастіонами, як бібліотеки, книгарні, кінотеатри і т. д. Українська книжка повинна бути легкодоступною. Але будь-який кіоск на вокзалі чи в супермаркеті продемонструє вам переважно дешевий ширпотреб на "язикє".

Недавній закон про мову, на жаль, не повний. Він захищає мову лише там, де вона є, а там, де панує "язик", захисту жодного нема

Через таку ситуацію перейшло чимало народів, які мали поруч могутнішого сусіда. А так уже склалося, що всі наші сусіди, навіть менш чисельні, навіть ті, що й самі колись були в неволі, виявилися від нас могутнішими і експансивнішими, ба навіть нахабнішими і безжальними. В результаті цього ми втратили чималу етнографічну територію.

Днями, проглядаючи Записки Наукового Товариства Шевченка, я в т. 82 за 1908 рік натрапив на запис вертепу в селі Верхня Апша, чи то пак Верхнє Водяне. Мабуть, багато хто з вас чув про ці три села Верхня, Середня та Нижня Апша, де люди набудували собі просторих замків, у яких насправді не живуть, але хизуються ними.

І що ми знаємо про ці села? Хто там живе? Румуни.

Румуни, які не володіють українською, а розмовляють румунською або російською.

Але у 1908 році там були українці.

Яким чином українські села стали румунськими? Села, де ходили українські вертепи, співали українські пісні, у міжвоєнний період діяв Пласт. А тепер – це румуни.

Села, де ходили українські вертепи, співали українські пісні, у міжвоєнний період діяв Пласт. А тепер – це румуни

А ще у 1910 р. з 4704 жителів села Нижня Апша було 1027 німецькомовних (властиво, це євреї), 3594 русини (!!!) і 50 угорців. Де взялися румуни?

Та вернімося до книжок. Про те, що народи Східної Європи перебували в неволі, відомо всім, але менш відомо про те, що й такий народ, як норвежці, які живуть нині в найдорожчій за цінами країні Європи, були колонією маленької Данії (1397 – 1814).

Більша частина населення читала данською. Щоправда, класична літературна мова норвежців власне й склалася на основі данської. Але наприкінці ХІХ ст. на основі сільських говірок з додатком середньовічної норвезької мови було створено нову літературну мову. Це мало що змінило, бо для 90% норвежців літературна мова на основі данської стала основною.

Тобто різниця між данською і класичною літературною норвезькою ще менша, аніж між українською і російською, а проте на початку 1950-тих років норвежці вдарили на сполох, бо данський культурний продукт домінував у всіх своїх проявах.

На початку 1950-тих років норвежці вдарили на сполох, бо данський культурний продукт домінував у всіх своїх проявах

І тоді норвезькі видавництва стали отримувати фінансову допомогу. Було створено Мистецьку раду, яка купує по тисячі примірників кожної з 220 назв художньої літератури, кожної зі 100 назв перекладної і кожної з 70 назв есеїстки та науково-популярної. Крім того: по 1550 примірників зі 130 назв дитячої.

А це, по суті, вся річна книжкова продукція.

У нас, щоправда, теж держава закуповує книжки, але чомусь поза закупівлями залишаються видання нашої класики. Не тієї, яку вивчають у школах, а забутої. Якісь мутні правила забороняють закупівлю книжок, написаних авторами, які давно померли. В той час як норвежці видають багатотомники своєї класики.

Але що мене ще зацікавило, то це те, що Мистецька рада Норвегії передплачує для бібліотек 14 літературних журналів, окремі з них щедро ілюстровані. Те саме робить Міністерство культури Польщі, Чехії.

А в нас літературні журнали вже давно стали рідкістю. Наклади їхні впали, а багато з них закрилося. Фактично перестала існувати фахова літературна критика. Тим часом у Норвегії сторінки, присвячені книжкам, є в кожному періодичному виданні.

У Норвегії сторінки, присвячені книжкам, є в кожному періодичному виданні

Та найбільше, що мене подивувало, – це письменницький гонорар. Згідно з тамтешнім авторським правом, він становить 20-22% від роздрібної ціни!

У нас же від 3% до 10%.

Усі ці привілеї дуже скоро принесли свої результати, бо з'явився такий феномен, як скандинавський детектив, складову частину якого займає і творчість норвезьких письменників. А щойно ці тріллери набули всесвітньої популярності, пішли й фільми, і серіали.

Тобто одне позитивне явище потягло друге.

І живе цей п'ятимільйонний народ, як у Бога за пазухою. А наш сорокап'ятимільйонний тільки тим і займається, що встає з колін, потопаючи в мріях про панування у своїй сторонці.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Андрій Римарук Ветеран, працівник фонду "Повернись живим"
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Погода