Це Росію "умом не понять". А в нас є і серце, і мозок

Спільнота не може бути тільки раціональною чи тільки емоційно-душевною

Є таке кліше про український "кордоцентризм". Що українці - це не мозок, боронь Боже, а серце, емоції, почуття, пісня, пасіонарність і т.д.

Це в нашій історії є, звісно.

Але є інше. Український романтизм першої половини ХІХ ст. - це не тільки Шевченко, це також історики-вчені: Костомаров, Максимович, Куліш.

Друга половина ХІХ ст. - це позитивіст-прогресист Драгоманов, який своїм прогресизмом "заражає" Франка. Наслідок: в Австро-Угорській імперії тодішній москвофіли - це акцент на релігії, "духовності", консерватизмі; а "українофіли" на чолі з Франком - це віра в прогрес.

І це важливий симптом, бо у росіян, наприклад, позитивізм ХІХ ст. так і не став частиною ідентичності. "Слов'янофільство" йшло в ірраціональність "умом Россию не понять", а "західництво" - в революційний нігілізм, тобто теж ірраціональність.

Драгоманова і компанію, звісно, ненавидітимуть у нас після поразки української революції 1917-1920 - мовляв, занадто ліберальний, космополітичний і т.д. Але він - виразник важливого елементу української ідентичності - раціональності. Яка не менш важлива, ніж пасіонарність і т.д.

Бо спільнота не може бути тільки раціональною чи тільки емоційно-душевною. Має бути і те, і інше. І "кордоцентризм", і "цереброцентризм".

Р.s. до речі, український футбол - найбільш раціональний у східних слов'ян, а може і в слов'ян взагалі. Лобановський, все-таки. А футбол, як відомо, це дім буття, як сказав відомий німецький футболіст Мартін Гайдеггер.

Текст є постом автора у мережі Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора

Оригінал