Росіяни готуються штурмувати картонний Токіо

Одного свята "побєдобєсія" для Росії недостатньо

Ми вже звикли, що Росія живе за принципом "більше пекла". Які б рішення не приймала російська влада, можна бути впевненим, що вони будуть дурнішими за попередні.

Є одна закономірність. Що б не пропонували впровадити російські чиновники, чи то заборона мереживної білизни, чи відновлення монархії - все це повинно служити зміцненню міфу про російську суверенну велич. "Ми несхожі. Здоровий глузд придумали американські загарбники. Агресивне безумство - наша нова національна ідея", - пише Лариса Волошина для ДС.

Група депутатів від фракції КПРФ внесла до Держдуми законопроект, який повинен доповнити перелік днів військової слави в РФ ще однією датою - 3 вересня. Комуністи закликають відзначати цей день, "оскільки суть події, пов'язаної з повним розгромом збройних сил мілітаристської Японії, (на сьогоднішній день) не відображена". Нове свято, на їхню думку, потрібне для "підтримки територіальної цілісності Росії на Далекому Сході, відновлення історичної справедливості та виховання патріотизму". Почнемо з того, що новина ця обнадійлива. Якщо в Росії заговорили про проблеми з територіальною цілісністю, значить справи геть погані.

Нездатність налагодити відносини з Японією вирішили представити, як перемогу. Вигадану. Заднім числом. Усе це нагадує гру в наперстки. Публіка може розуміти, що все дійство - це формальний "розводняк". Але відірвати погляд вона не в силах. Російському суспільству, через брак реальних приводів для гордості, запропонували радіти черговій перемозі Великих дідів.

Росії гостро потрібна ще одна маленька переможна війна. Згадаймо, що Росія і Японія зараз перебувають у стані завмерлої війни. У вересні 2018 року президент РФ Володимир Путін закликав Японію до кінця року підписати мирну угоду "без будь-яких умов". Японія відмовилася. Перед цим Кремль робив реверанси в бік японського уряду, натякаючи на те, що Курильські острови Росії не сильно й потрібні. Ця історія стала персональною поразкою прем'єр-міністра Японії Сіндзо Абе. Перед його зустріччю з Володимиром Путіним японські ЗМІ писали, що в 2019 році може відбутися "поворотний момент" у вирішенні питання про мирний договір і Курили. За два тижні до візиту в Москву Абе поклявся поставити крапку в питанні мирного договору. У підсумку переговори Путіна і Абе в Кремлі тривали більше трьох годин і не дали до жодного результату. Не було навіть заяви.

Зараз в російській пресі поширюють інформацію, що в щорічній доповіді МЗС Японії за 2019 рік зникла фраза "чотири північні острови належать Японії", яка фігурувала в аналогічній доповіді за 2018. Це видається мало не "доказом" готовності Токіо погодитися з анексією. Однак глава МЗС Японії Таро Коно після публікації доповіді заявив, що його країна не змінила своїх юридичних вимог. Ситуація зайшла в глухий кут. Схоже, ніякого мирного договору на російських умовах не буде. Для того щоб хоч якось пояснити росіянам, що Путін знову всіх переграв, вирішено розпочати черговий патріотичний шабаш під назвою "Курилинаші".

Є і другий аспект. Клінічно-пропагандистський. Одного свята "побєдобєсія" для Росії, що стрімко маргіналізується, явно недостатньо. Необхідно, щоб до взяття картонного Рейхстагу, патріотичних хороводів і випивання "кримнашистського" глоду додалася ще одна ритуальна перемога. Якщо Батьківщина сказала: "Треба!", то російські пропагандисти здатні зобразити підняття прапора Перемоги над імператорським палацом в Токіо майже натурально.

Придумане свято з приводу, якого ніколи не було, це ще і спроба приховати від населення, що в тій останній радянсько-японської гібридній війні СРСР програв. А Японія, відповідно, перемогла. Адже Радянський Союз помер, залишивши таким чином театр бойових дій.

Росіянам не вперше імітувати нормальність. З гною і гілок вони здатні зліпити собі ворога, забаву для сільського свята, або генералісимуса, який переміг Японію. І якщо ви думаєте, що я говорю про Сталіна, якому російські комуністи вирішили приписати фіктивну перемогу, то ви помиляєтеся. Я кажу про Путіна, режим якого породив весь цей геополітичний ідіотизм.