Для президента небезпечно відповідати у країні за все – від армії до каналізації

Влада п'янить, а 75% підтримки здатні звести з розуму навіть найурівноваженішу людину

На фейсбук-сторінці "Володимир Зеленський – Слуга народу" з'явилося опитування про можливість дострокового розпуску парламенту. Власне, дивуватися цій "пробній кулі", яка може прискорити переобрання українських парламентаріїв, не варто. Ще до свого обрання президентом України Зеленський стверджував, що розпуск парламенту йому вигідний, тільки от позбуватися Верховної Ради він має намір за законом. І в цьому твердженні – одна з перших серйозних помилок Володимира Зеленського та його оточення.

Формально Зеленський має цілковиту рацію. Український президент без парламенту просто змушений зосереджуватися на тій тріаді, яка стала головним гаслом виборчої кампанії Петра Порошенка – "Армія. Мова. Віра". От тільки виборець, який голосував за Зеленського, очікує від свого обранця не успіху в гуманітарній політиці і навіть не успішного виконання функцій верховного головнокомандувача – про це згадають, якщо відновиться активна фаза війни, а поліпшення життя – зниження тарифів, підвищення зарплат, спрощення умов для економічної активності і ще показової боротьби з корупцією. Словом, усього того, до чого президент ніякого стосунку не має, - пише Віталій Портников для LB.ua.

Але відразу ж починає мати стосунок, якщо встановлює контроль над парламентом, урядом і судовою системою. Саме в цей момент з'являються додаткові можливості для законодавчих ініціатив, впливу на рішення уряду, більшості у регулюючих органах – отже, всього того, чого президенту не вистачає. Та й, звичайно, майже необмежений доступ до фінансових потоків – це вже цікаво для оточення.

Але одночасно посилюється і відповідальність за те, що відбувається в країні. Якщо без контролю над парламентом президент – символ нації, то з таким контролем він відповідає за все. Просто згадайте, коли став знижуватися рейтинг президента Петра Порошенка. Цей процес почався саме тоді, коли під впливом інспірованих Адміністрацією президента процесів пішов у відставку уряд Арсенія Яценюка і голова держави став сприйматися як людина, яка відповідає в цій країні за все – від армії до каналізації.

Я тоді цікавився у представників оточення Порошенка, чи розуміють вони, до яких наслідків це призведе. Чи розуміють, що для інституту голови держави небезпечний як конфлікт з урядом, так і контроль над урядом. Що єдина для керівника держави можливість зберегти перспективу – це дистанціюватися від уряду і зосередитися на виконанні своїх обов'язків. Своїх прямих обов'язків.

У мене немає ніяких сумнівів, що в оточенні Зеленського думають так, як думали в оточенні Порошенка. Влада п'янить, а 75 відсотків підтримки здатні звести з розуму навіть найурівноваженішу людину. Але тоді треба поставити собі кілька простих запитань.

Чи можна з таким рівнем підтримки розпустити парламент – нехай навіть з порушенням Конституції, провести дострокові вибори, провести в Раду свою більшість і сформувати уряд? Відповідь – так. Про це свідчить досвід Віктора Януковича.

Чи можна після цього швидко – ну хоча б за одну каденцію домогтися виконання соціальних "хотєлок" населення, знизити тарифи, підвищити зарплати, перемогти корупцію і так далі? Відповідь – ні. Про це свідчить досвід Петра Порошенка.

Чи можна переконати населення за допомогою телевізора, що воно живе добре? Відповідь – ні, про це свідчить досвід Володимира Путіна. Рейтинг російського президента знижується відповідно до зниження рівня життя громадян – навіть коли влада приймає економічно обґрунтовані рішення. Тому що пострадянському суспільству не потрібні економічно обґрунтовані рішення, йому потрібні гроші. І навіть тотальний контроль Путіна над телебаченням не допомагає переконати його співвітчизників. А у Зеленського не буде і такого контролю.

Чи можна в ситуації невдоволення населення встановити авторитарний режим? У Росії – звичайно, в Україні – ні. Про це свідчить досвід Володимира Путіна і Віктора Януковича.

Зрозуміло, що ці прості висновки нікого сьогодні не зацікавлять – ані прихильників Зеленського, ані самого Зеленського, ані його оточення, ані олігархів, які вірять, що нарешті схопили Бога за бороду.

Але тоді варто зрозуміти: якщо Володимиру Зеленському не вдасться захопити контроль над парламентом, його виборці ще довго – від року до трьох років – будуть милуватися ним, як красивим метеликом на клумбі української державності.

А якщо такий контроль буде встановлено, вже за кілька місяців після парламентських виборів в нашій країні не знайдеться нікого, хто зізнається, що голосував за Зеленського.

Зате з'являться мільйони людей, які будуть пред'являти йому претензії за свої втрачені ілюзії – нехай навіть не озвучені кандидатом, а придумані самим виборцем.

І таких людей буде 75 відсотків.