Любов живе три роки?

Поговоримо на тему вічну – про любов. Про любов не з психологами. І не про любов зі життєвих серій "знамєнітих і замєчатєльних". А поговоримо про любов із молодими і закоханими тепер. Цього разу героєм мого інтерв'ю став журналіст Віктор Мельниченко.

Ми спілкувалися про літературу та любов – дуже гармонійні речі, як хороше вино з хорошим сиром. Про трирічну любов у романі популярного французького автора Фредеріка Бегбедера, ще коротші любовні сплески та "вічні" стосунки у житті, "убивць" почуттів, самотність, пошуки рецептів приватного щастя, любовні та "навкололюбовні" цінності – це та інше далі в інтерв'ю.


"О, Я ІСТИННИЙ СТРІЛЕЦЬ!"


– Пропоную взяти бика за роги, тобто роман "Любов живе три роки" Фредеріка Бегбедера за ідею. Головний герой Марк Марроньє дуже впертий і переконаний у тому, що "у комара вік один день, у троянди три. У кішки вік тринадцять років, у любові три роки. І нічого не вдієш. Спочатку рік пристрасті, потім рік ніжності і, нарешті, рік нудьги".

Вікторе, можеш розказати, який вік твоїх любовних історій? Із твого досвіду, любов таки живе три роки?

– Згадую себе колишнього. О, три роки – то було би для мене щастям тоді. Мої любові ніколи не затягувалися довше, ніж на рік. Як тільки я отримував те, чого хотів, – стосунки, секс, прихильність моєї візаві, проходило трохи часу – і я втрачав інтерес до жінки. Мені обов'язково хотілося зміни декорацій, змісту і зрештою іншої головної героїні. І так відбувалося раз за разом. Із кимось любов затягувалася на три-чотири місяці, з кимось – на півроку, максимум – на рік. Не більше.

В одному гороскопі я прочитав, що стрільці настільки активні, що, отримавши бажане, втрачають до нього інтерес. І їм кортить здобувати щось нове. І тому вони шукають нових пригод на свою стрілецьку долю. О, я істинний стрілець!

Із часом мені набридли постійні перебіжки від старого до нового. Я вирішив спробувати щоразу віднаходити щось нове в людині, яка поряд зі мною. Бо, як співає гурт "Скай": "У тобі так багато сторін..." І якщо дуже захотіти, можна відкривати ці сторони і насолоджуватися такими відкриттями все життя. І тоді любов житиме скільки завгодно, навіть, не побоюся цього слова, вічно!

– Це красиво-романтично, але ж не завжди такі відкриття можуть бути приємними сюрпризами. Натомість вони можуть стати приводом до короткочасної любові…

– Звісно, якщо нічого не робити, аби кохання прожило довше, то воно проживе саме три роки. Та якщо докласти максимум зусиль, від усієї душі робити кожен день життя коханої людини прекрасним, влаштовувати маленькі свята, говорити приємні слова про те, як ти кохаєш, дивитись в очі, триматися за руки, дарувати один одному тепло обіймів... І прощати один одному маленькі слабкості заради великого кохання. Тоді спільне життя точно буде солодким.

Водночас варто не перебирати міри з цим солодким, остерігатися нудотності. Не боятися куштувати і перець у стосунках. Щоб кохання збереглося саме як кохання, а не переросло в банальну повагу. А то буде, як у тому гарному анекдоті: "Він так поважав свою дружину, що жодного разу не кохався з нею" (усміхається).

– Любов і дольче віта, словом. "Дольче Віта? Що за Дольче Віта? Де вона?"

– Спало на думку, як Ірина Шинкарук написала у своєму вірші: "З тобою солодко вмирати...". Але жити у коханні набагато солодше. А якщо й вмирати, то лише від ніжності. "Я задыхаюсь от нежности...". Так співає Земфіра...

А я скажу, що бути разом із коханою – то і є дольче віта. Так просто. Але непросто створювати солодке життя кожного дня. "Конфетно-букетний" період є солодким апріорі, а ось далі наступають суворі будні, те, що Фредерік називає "нудьгою".

Як зробити кожен день спільного життя солодким? Коли ви разом 10 років, 25, 50 і (о щастя!) 75 років. Дідусь і бабуся мого доброго друга Валерія Нужди прожили разом 75 років. Це діамантове весілля! Скажете: "Вау!"? Погоджуюся. Вони точно пізнали, як зробити спільне життя солодким. А ви кажете: "Любов живе три роки".

– Перейдімо до визначень. "Любов – казки"?

– Любов – це казки? Чи казки – це любов, м-м-м?..

Ні, любов – це казка! Якщо, повторю, до снаги її створити.

Звісно, розповідати казки набагато легше, ніж створити казку. Але ж героєм казки бути в сотні разів крутіше, аніж "сказочніком", яких сотні.

– Це з одного боку, любов – казка "Дольче віта", а з іншого – біль і страждання, бо "щастя – така страшна штука, якщо ви самі від нього не луснете, то не минеться без пари-трійки вбивств як мінімум".

– Якась правда у цьому є. Вбити пару-трійку "особєй", спалити кілька автівок і підірвати кілька будинків – такими подіями-катастрофами "устелений" шлях до щастя. Тому що, як тільки вам замаячить щастя, знайдуться обов'язково кадри, які також захочуть поніжитись у його променях.

Щастя своє потрібно відстоювати. Різними методами.

– А ти радикальний-кардинальний. Виходить, за твоїми міркуваннями, що будь-які методи придатні, аби досягнути щастя. І якщо людина вибирає собі таку мету – досягнути щастя та довготривалої любові а ля "умрьом в один день", то вона може все. Утім, "від народження до смерті наше життя минає на автопілоті, і треба мати надлюдську мужність, щоби змінити його хід", – як тобі контраргумент від Бегбедера?

– У дитинстві я почув по радіо фразу, яка згодом стала моїм життєвим девізом: "Власть воли человека настолько велика, что она может взять верх над неизбежностью, над судьбой".

І я зустрічав людей, які змогли змінити, здавалося, неминучий життєвий сценарій.

А ті, в кого не вистачає снаги взяти себе в руки й боротися за власне щастя, нехай заспокоюють себе словами про неминучість, автопілот і фатум.

– А як на мене, "неминучість, автопілот, фатум" таки вписуються у любовний контекст. Мені здається, кар'єра більше залежить від людини, ніж любовні історії. Це ж треба такому "случіцца": потрапити двом – жінці та чоловіку (візьмемо для прикладу традиційний сюжет) – в одне місце, в один і той же час, сказати влучні чи не влучні слова… Як це все не "списати" на долю і випадок, а?

– Напевне, все ж справжня любов зароджується на небесах. Наперед обираються головні герої, пишеться сюжет. А самим героям залишається втілити любовну історію в життя.

Чи може людина змінити цей сюжет? Важко сказати… Внести корективи – так!

Ще людина може зіпсувати цей сюжет. Обравши собі в пару героя з іншої повісті. Тому, аби був хеппі енд, потрібно шукати свого героя/героїню.

"Я ПРОСТО КАЖУ ЛЮБЛЮ"


– "Епоха псевдосвободи". Що скажеш про таке означення сучасного часу Бегбедера, точніше, його героя Марка Марроньє?

– Так, свободи немає. Незалежності не існує. Незалежність – це вибір залежностей. Свобода – це вибір. Вибір – це єдине, що ми маємо.

Свобода слова як надбання епохи? Нема ніякої свободи слова. Є свобода слів. Словесний балаган.

Бомж – єдиний, хто по-справжньому вільний. Інші – лукавлять.

– Мені здається, бомж залежний теж, як і решта людей. Він залежить зокрема від цієї решти/більшості. Якщо хтось доїсть хот-дог і нічого не викине, то якогось вечора він може зашитися голодним…

Ок, повернімося до любовних питань. До речі, в котрійсь із глав автор зіставляє шлюб і "Макдоналдс": "Нам одружуватися – усе одно, що в "Макдоналдс" піти. А потім – пурхаємо. Ну як, скажіть, бути все життя з однією людиною в суспільстві тотального пурхання?"

– Якщо люди справді кохають один одного, то їм перпендикулярно, що там, у світі, твориться, яке там "общество пурхання". Бо у закоханих – свій світ, де діють свої правила.

… Наше покоління надто поверхове для всього – не лише для шлюбу. Для школи, для роботи, для відпочинку. То що тепер – не одружуватися? Чи не водити дітей у школу? Бути безробітним і сидіти вдома безвилазно. Як сказала одна радіоведуча: "Пусть мир вяленький, но мы ведь не хиленькие" (усміхається).

– Іншим разом Марк пропонує більш "ресторанне" порівняння: "Шлюб – це ікра на сніданок, на обід і на вечерю: тим, що обожнюєш, теж можна об'їстися до нудоти".

– Краще я матиму ікру щогодини та щодня, аніж не знатиму її смаку взагалі.

Мені до вподоби той красивий анекдот, коли чоловік приїхав на курорт із дружиною і йому закидають, що він, мовляв, у Тулу зі своїм самоваром. А чоловік каже: "Зате я маю чай щовечора!".

– Як думаєш, є смак у тому, щоб порівнювати почуття з їжею? Якщо так, то з якою їжею асоціюється тобі любов, почуття тощо?

– О, в тому однозначно є сенс. Бо їжа – це запорука життя. А любов дає життя.

Мені кохання асоціюється з вершковим тортом, прикрашеним вишнями. Вершки – це ніжність почуттів. А вишні – це пристрасть, звабливий світ любовних пригод. Можна додати трохи родзинок.

Я обожнюю солодощі. Мабуть, тому така асоціація.

– Іще про любов і смаки. "Коли ви говорите йому "люблю", ви, як і раніше, так думаєте? Настає – неминуче настає – момент, коли вам доводиться робити над собою зусилля. Коли у "люблю" вже не буде того смаку".

– Я просто кажу "люблю". Чому ви так любите все ускладнювати?

Любов терпіти не може логіки. Вона приймає лише емоції, почуття.

Якщо ви можете вимовити слово "люблю" – говоріть...

"ЖИВ БИ З КОХАНОЮ НА ОСТРОВІ"


– Ти знаєш, серед "убивць" любові Марроньє називає ще й сучасний світ: "Щоби любов жила вічно, варто забути про час. Це сучасний світ вбиває любов", – вважає він.

– Я більше згоден із тим, що нас убиває час. Точніше, його катастрофічна нестача. Вона вбиває наше щодення. Вона отруює наш побут. Знищує любов! Ми метушимося, поспішаємо, летимо самі не знаючи куди, і в нас не вистачає часу на рідних, близьких, коханих, на самих себе зрештою. Зате ми найперше знаходимо час на роботу, обов'язки перед керівництвом, суспільством. Що дуже важливо насправді, але куди менш важливо, як на мене, ніж кохання та народження дітей. Тому я з радістю жив би зі своєю коханою на острові, де немає годинника, офісів, керівників і обов'язку ходити в костюмі.

– Один зі сценаріїв любовної робінзонади. А якби я справді знайшла тебе на такому острові, щоб записати інтерв'ю, чи не відповів би ти, що тобі не вистачає роботи та суспільства, бо товариства коханої вже стільки, що мама нє гарюй?

– Упевнений, що товариства коханої ніколи не буде занадто багато. Ми люди трішечки творчі, і зробимо кожен наш день захопливим і не схожим на інші. Тобі ніколи не стане "скучно" з людиною, яку справді кохаєш, однозначно!

– Ще одна вічна "підтема" у любовних контекстах – шлюб і почуття: "Ми одружуємося точно так само, як складаємо іспити на атестат зрілості чи на водійські права: завжди одні й ті ж рамки, в які треба вміститися, щоби бути як усі, як усі, ЯК УСІ будь-якою ціною. Якщо краще від усіх не виходить, стараєшся хоча би не пасти задніх, а то, ще чого доброго, будеш гіршим від усіх. І це кращий спосіб утратити справжню любов".

– Я завжди роблю лише те, що відчуваю близьким мені. І не важливо – збігається це зі загальною думкою чи ні.

Щодо шлюбу, то я не збираюся вигадувати велосипед. Я не стану геєм лише для того, щоб провести гомовесілля, я не перевтілюсь у байкера, аби відсвяткувати день шлюбу на залізному "бичку", в порваних джинсах і шкірянці. Моє весілля буде традиційним – моя наречена у фаті, білій сукні, я – у дорогому класичному костюмі; коровай і вінчання. Ось у ці споконвічні рамки я втиснуся з великою насолодою, як робили це мої діди і батьки.

– Сучасна альтернатива вже начебто традиційному шлюбу – вільний союз. "Вільний союз – це вихід, – міркує Марк, бо: – адюльтер під контролем".

– Вільний союз – це гарне прикриття для тих, хто ще не готовий до серйозних стосунків, але змушений на них підписуватися через певні обставини – під примусом батьків, заради кар'єрного росту, "по зальоту".

Я не сприймаю поняття "вільного союзу".

"Сьогодні шлюби стали інтрижками. Суспільство, в якому ми родилися, основане на егоїзмі".

– Ну, певно, у цьому ми з Бегбедером схожі (сміється). Я – егоїст. На всі сто. І в коханні також. І кожен із нас – егоїст. Без варіантів. Звісно, якщо чесний перед собою. А якщо обманювати себе, то навіщо ця розмова?!.

– До слова, Фредерік Бегбедер написав і про "Романтичного егоїста" (твір так і називається). Чи не про тебе часом? Гаразд, жартую. Як ти пояснив би свою егоїстичну позицію?

– Погодься, найперше, кожен із нас піклується, щоб добре було собі коханому. А вже потім – коханій, батькам, друзям. І це добре. Так закладено природою. Егоїзм – це інстинкт самозбереження, виживання. Якщо думаєш найперше про себе, то в тебе ні до кого немає претензій. Тобі ніхто нічого не винен. А якщо ти щасливий, то автоматично тобі хочеться робити щасливими людей навколо, робити світ кращим. Бо щастям хочеться ділитися. Тож варто зробити щасливим себе – і світ навколо тебе стане щасливішим.

– Водночас, незважаючи на песимізми, егоїзми й інші -ізми, в одному з листів Марк переконує Алісу, що вони не мають права відмовлятися від щастя. "Багатьом людям так не щастить, – пише він. – Вони подобаються один одному, але не закохуються. Чи закохуються, але в них не клеїться в ліжку. Чи в ліжку все добре, але їм нічого сказати один одному потім. А у нас із тобою все є, і немає нічого, бо ми не разом".

– Згоден. Щастя – наче виграшний лотерейний квиток – випадає не всім. І якщо воно випало двом, то треба бути повними ідіотами, аби від нього відмовитися.

А часто ж люди від нього відмовляються. Ну треба ж – які мазохісти. І ще ж які причини знаходять: "що скаже мама?"; "як подивляться люди?"; "а у мене ж кар'єра"; і найбезглуздіше – "це неправильно".

– Досі ми обговорювали парний варіант – він, вона та їхня любов. Утім, по той бік таких стосунків – самотність. Сьогодні "самотність стала якоюсь соромітною хворобою. Чому її всі так цураються? А тому, що вона змушує думати. У наші дні Декарт не написав би: "Я мислю – значить, я існую". Він сказав би: "Я один – значить, я мислю". Ніхто не хоче залишатися самотнім: вона вивільнює чимало часу для роздумів. А чим більше думаєш, тим стаєш розумнішим – а відтак і сумнішим".

А тобі як, "соромно" залишатися на самоті?

– Ні, не соромно. Навпаки. Мені подобається бути на самоті. Короткочасна самотність додає мені сил.

Я люблю лишатися сам, дивитися гарне кіно, ходити по квартирі туди-сюди і вести внутрішній діалог зі собою. У такі моменти я відпочиваю на всі сто, акумулюю енергію, і наступного дня, коли приїздить кохана, я повен сил, щоб дарувати їй мою любов.

Фото (кадри із фільму "Любов живе три роки") зі сайту http://www.kinofilms.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

12

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"