Злість бере, коли чую: "Якщо виграє вибори Х – я емігрую"

Не живіть так наче політики вирішують усе – бо це ілюзія

"Якщо Х виграє вибори – я емігрую з країни".

Коли читаю подібну реакцію на ті чи інші соціологічні опитування або політичні прогнози, мене завжди бере злість.

Коли у 1940-і мої бабусі та дідусі емігрували з України, вони тікали від розстрілів чи у кращому випадку заслання в Сибір. Цьому передувала тривала боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу проти найстрашніших імперій 20 століття. Боротьба, в якій загинули сотні тисяч чудових людей.

Можливість народитися в державі Україна, вирости тут, боротися за її свободу з підтримкою усієї міжнародної спільноти — це все були мрії наших предків. Мільйони українців все життя працювали, боролися й вмирали за те, щоб це стало можливим. І ми все одно знаходимо собі причини бути песимістами, опускати руки та скиглити. У кожного є право на вільне пересування і право на еміграцію в тому числі. Проблема в тому, що забагато українців ментально тікають з країни, фізично залишаючись тут, і не борються за свої мрії.

Українці, які не довіряють один одному, вірять у месій, живуть горизонтом планування в декілька місяців, постійно сваряться щодо того "хто?", а не "для чого?" чи "як?", чекають швидких глобальних змін, мріють про краще життя за кордоном — ідеальні українці для Кремля. Таку Україну — значно легше підкорити. Такі українці не будуть ефективно боротися зі злом, відстоювати свою свободу, боротись за амбітні проекти й ставати дійсно незалежними. Таким українцям легко буде нав'язати, що їхнє майбутнє залежить завжди від когось іншого, а не від них самих. Їх легко змусити вагатись у будь-яких довгострокових планах чи великих мріях у власній країні. Їх легко змусити постійно чекати (марнувати час).

Країна, в якій все залежить від однієї особи/посади, може бути лише країною рабів. Країна вільних людей, які будують ефективні інституції, вміють довіряти одне одному та об'єднуватись, дотримуються правил та воюють за справедливість — не може бути зруйнована навіть найпесимістичнішими результатами будь-яких голосувань.

Якщо перестати сумніватись в самих собі — у нас виходить робити великі зміни. Будь ласка, не живіть так наче політики вирішують усе — бо це ілюзія. Але пам'ятайте, що політики в державах з населенням, а не громадянами — вирішують дуже багато. Обов'язково виважено приймайте рішення за кого проголосуєте 31 березня, працюйте зі своїм оточенням, переконуйте своїх друзів та родичів, пам'ятайте ціну, яку ми платимо щодня, щоби мати справжнє право вибору.

Поводьтесь так, ніби саме на вас максимально велика частка відповідальності за майбутнє України. Бо будувати кращу країну — це щоденна праця, а не сезонна історія з прив'язкою до політичних циклів.

Україна понад усе.

Оригінал