У "Гуцулці Ксені" за ширмою водевілю стоїть війна

Не лише оригінальні європейські комедії можуть слугувати засобом для адаптації в Україні. Маємо чимало свого, питомо українського матеріалу

Рідкісним для українського кіно називають мюзикл — жанр, до якого звернулася Олена Дем'яненко в "Гуцулці Ксені". Фільм вийшов у широкий прокат 7 березня. У соціальних мережах перші глядачі мають щодо нового українського фільму єдину і стійку асоціацію — "Ла-ла-ленд" Демьєна Шазелла, найвідоміший у нас американський мюзикл останніх років. Проте мені під час перегляду "Гуцулки Ксені" постійно згадувався інший, не менш успішний, оскароносний голлівудський мюзикл "Чикаго" Роба Маршалла.

Історія, як це часто буває в мюзиклах, створена передусім для того, щоб на неї нанизувалися вокально-танцювальні номери. Саме вони мають тримати увагу, а розмовні епізоди — лише місточок від танцю до танцю. Звісно, таке розуміння мюзиклу можна назвати спрощеним. І "Привид опери", й "Кабаре", й "Чикаго", і "Знедолені" все ж мають сюжетні повороти, за якими стежиш і які впливають на пісенно-хореографічне вирішення. Але не в "Гуцулці Ксені". Тут сюжет виглядає місцями навіть дуже символічним та умовним, - пише Андрій Кокотюха для "Детектора медіа".

Мені під час перегляду "Гуцулки Ксені" постійно згадувався оскароносний голлівудський мюзикл "Чикаго"

Американець українського походження Майк хоче успадкувати мільйон доларів США. Для цього потрібна дрібничка: одружити племінника Яра (Максим Лозинський, у реальному житті — американець українського походження) з українкою. Вони вирушають на історичну батьківщину, зокрема у Ворохту, де хлопець має тиждень, аби знайти наречену й узяти офіційний шлюб. Хтось має сумнів, що в Яра все вийде? Так само глядачі детективів не мають сумніву, що у фіналі сищик розкриє злочин, фанати авантюрного кіно — що давній скарб герої знайдуть, а любителі фільмів-коміксів упевнені в перемозі супергероя ще до того, як купили квиток у кіно. Фокус у тому, що глядач, передбачаючи гепі-енд, усякий раз хоче дізнатися, яким шляхом герої та героїні підуть до перемоги.

Яро свій шлях до Ксені (Варвара Лущик) проходить майже без перешкод. До всього, у справді яскравому фіналі маємо вже не голлівудський, а радше боллівудський мюзикл. Це коли в індійському фільмі всі персонажі виявляються одне одному братами-сестрами-мамами-татами. Олена Дем'яненко як авторка сценарію, схоже, навмисне позбавила історію очевидної гостроти, зосередившись на важливішому: власне музичних номерах.

Чим далі дивишся, тим більше складається враження: перед нами навіть не мюзикл, а фільм-концерт

Чим далі дивишся, тим більше складається враження: перед нами навіть не мюзикл, а фільм-концерт. Бенефіс колективів Dakh Daughters і "Даха Браха" на великому екрані. Герої виходять на сцену, помінявши автентичний гуцульський одяг на такий, який переносить глядача в Америку 1930-х років. Кожен із головних та другорядних персонажів, задіяних у стрічці, отримав від режисерки складне завдання: грати одразу дві ролі — героя реального (мешканця гірського карпатського села) й героя уявного (мешканець Нью-Йорка, міста можливостей, автентичного мегаполісу). За постійними перевтіленнями стежити стає цікавіше, аніж за сюжетними поворотами. Побажання приємного перегляду набуває тут буквального значення: з якогось моменту стає приємно просто дивитися на екран.

Ось тут починається найважливіше. Моя асоціація з "Чикаго" — не просто через ретро-стиль та присутність американців у сюжеті. Легенька історія про дівчину Роксі, яку посадили за вбивство і яку витягнув спритний брехливий адвокат-крутій Біллі Флінн, мов ширмою прикриває оголені нерви американського суспільства, яке ось-ось зануриться у вир Великої депресії. Жоден із героїв "Чикаго" не виявляє стурбованості. Всі демонстративно живуть днем нинішнім і намагаються не думати про завтра.

Щодо "Гуцулки Ксені" ситуація ще серйозніша. Адже ширма водевілю в питомо українських декораціях старанно закриває той світ, який стоїть на порозі другого за без малого сорок років великого збройного конфлікту світового масштабу. Про це інформують фінальні титри: завтра була війна.

"Гуцулку…" по війні активно ставили вже в Америці й навіть створили 1956 року однойменний художній фільм

Автор оригінальної "Гуцулки Ксені" Ярослав Барнич напевне відчував це. Він, як на мене, головне відкриття фільму, що цілком відповідає новітньому тренду згадувати забуті імена в українській політиці, культурі, науці тощо. Твори Барнича забороняла польська адміністрація. Адже Станіславівщина (тепер — Івано-Франківщина) входила тоді до складу Польської Республіки. Тим не менше, 1939 року, впритул до початку Другої світової, оперету "Гуцулка Ксеня", написану роком раніше, було поставлено на сцені Делятинського театру. Потім постановку заборонила вже радянська влада, як загалом усю творчу спадщину українського композитора. Натомість "Гуцулку…" по війні активно ставили вже в Америці й навіть створили 1956 року однойменний художній фільм.

Олена Дем'яненко своїм фільмом не лише розважає та нагадує про існування й перспективи мюзиклу в Україні. За легенькою, красиво знятою оперетою, ховається величезний пласт української історії, про який багато хто не здогадувався. Як, наприклад, про те, що застільна "Гуцулка Ксеня" — зовсім не народний фольклор, а в неї є авторський текст і ноти. Зрештою, доводить своїм фільмом: не лише оригінальні європейські комедії можуть слугувати засобом для адаптації в Україні. Чимало свого, питомо українського матеріалу.

Текст скорочено

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Анна Сотнікова Стиліст-перукар, колорист, трихолог
Василь Танкевич Боксерський оглядач
Сергій Грабовський Публіцист, історик
Роман Сініцин Волонтер
Олег Сенцов Режисер, сценарист, письменник
Погода