Донбас всюди. Навіть не поруч із нами, а в нас

Фейкова ментальність розповзається по Україні

З цим реґіоном у мене стосунки, м'яко кажучи, неоднозначні. Особливо відколи далекого вже 2010 року я в одному з інтерв'ю сказав про нього, що думаю.

Режисер Сергій Лозниця року 2018-го сказав абсолютно те саме, але розлогіше, густіше, ґрунтовніше й переконливіше. Вперше я подивився його найновіший фільм у грудні. Показ із участю автора та подальшою дискусією організував Гарвардський інститут українознавчих студій під час традиційної загальноамериканської славістичної конференції в Бостоні. Удруге я подивися "Донбас" недавніми днями у колі друзів. Обидва рази я дивився із відчуттям, яке можна назвати близьким до захоплення, - пише Юрій Андрухович для видання "Збруч".

Тринадцять епізодів, кожен із власним сюжетом, які, за словами режисера, засновані на справжніх подіях, показують Донбас як "не реґіон, а поняття". Деякі з тих реальних протоподій зафіксовано документально, і їх можна знайти, скажімо, на YouTube. Наприклад, сцену спонтанного й масового знущання над українським полоненим – один із найбезжальніших сюжетів цієї, з дозволу сказати, чорної комедії. А цілі команди гастролерок, що, жваво міняючи імідж, з дня на день знімаються для фейкових новин на російських каналах? А "помста за наклеп"? Лозниця майже точно передбачив події в Миколаївській міськраді, які трапилися через півроку після прем'єри його фільму.

Тобто географія цього "Донбасу" виходить далеко поза реґіональні межі. Донбас-поняття, виявляється, всюди. Навіть не поруч із нами, а в нас.

А весілля в "республіці"? Пам'ятаєте історичні світлини з весілля Мотороли? А відео "Ополченка "Кукла" выходит замуж за ополченца "БМВ""? Правда життя, документи епохи, зріз нашого часу.

"Ті самі українці", себто кілька бойовиків, ідуть із весілля завчасно, сідають у машину і, зриваючи святкові стрічки, їдуть геть. Із весілля на війну. Бити по "своїх"

А яка кульмінація обох весільних церемоній! Традиційний вишиваний рушник, на який стають молоді. Чим не привід для патріота-соборника вкотре повторити, що "на окупованих територіях живуть такі самі українці, як і ми"? Далі, вже у фільмі, "ті самі українці", себто кілька бойовиків, ідуть із весілля завчасно, сідають у машину і, зриваючи святкові стрічки, їдуть геть. Як виявляється – до РСЗВ "Град". Із весілля на війну. Бити по "своїх".

Хіба за рівнем гротескності ми колись пасли задніх? Чудовий сценарій, прекрасна операторська робота, безліч промовистих деталей у кожній сцені. А яка плеяда найдосконаліших акторів! І передусім акторок. Будь-якій з них можна безпомилково давати Оскар за найкращу жіночу роль. Надзвичайна достовірність і природність усіх – від неперевершеної Тамари Яценко, за яку чіпляєшся поглядом з перших же кадрів, до іскрометної Олесі Жураковської з її "помстою за наклеп". Фантастична акторська робота і в Наталі Бузько, загсовій майстрині церемоній.

Але й чоловіки на рівні. Георгія Делієва, наприклад, відразу й не впізнати: схоже, ще трохи – й ми матимемо власного Джона Малковича. Зрештою, "Донбас" і є нашою національною версією "Being John Malkovich".

І що найвлучніше: вся та фейкова ментальність розповзається по цілій Україні. Поки наші начальники сиплять навсібіч гучними фразами про т. зв. "реінтеґрацію", Донбас цілком успішно інтеґрує в себе решту країни. Звідси й усі ті мери, що на засіданнях своїх провінційних мерств обговорюють заяви Путіна чи Трампа. Звідси й усепереможний популізм. Звідси й шалений опір медичній реформі. Звідси наше все.

Поки наші начальники сиплять навсібіч гучними фразами про т. зв. "реінтеґрацію", Донбас цілком успішно інтеґрує в себе решту країни

Тому я б дуже хотів, щоб Сергій Лозниця знімав про нас якомога більше фільмів. І добре, що мешканці окупованих територій не показані в нього як абсолютне зло. "Дискредитувати сепаратистів можна було набагато краще", – пишуть добрі люди в коментах. Або: "Ганьба. Абсолютно провокативний фільм. Де російська армія?! З ким Україна воює на Донбасі?! Зобразили Громадян України, що ненавидять Україну, і ще й радіємо з цього". Або й так: "Война в стране, а им бы только поржать. Стыдно за вас. Обидно за тех, кто был и есть там, пока вы смеетесь здесь".

Отже, вічна, як гоголівське "З кого смієтеся – зі себе!", сатира працює. Заручники свого обмеженого світогляду, ображеної ментальності, забобонів, страху, стереотипів такої правди режисерові не пробачать.

Попри те він мав мужність її сказати, і в цьому великий шанс для нашого виправленого майбутнього.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Юлія Гончар Керівниця Центру "Форпост HELP"
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода