Майдан з'являється не тоді, коли б'ють студентів
Вибори починають нагадувати референдум про майбутнє
П'ять років тому Майдан звинувачували в тому, що учасники протесту топчуть вибір виборця. Мовляв, "дочекайтеся виборів" і "Янукович - всенародно обраний".
Втім, аргументи не подіяли. Зібрані в 2010-му році голоси не допомогли. Для учасників протесту всі вмовляння про те, що Янукович - це вибір народу, не мали жодного значення.
Ювал Ной Харарі писав про те, що людина визнає підсумки демократичних виборів тільки тоді, коли у неї є щось спільне з більшістю виборців. "Якщо досвід і переживання інших виборців мені чужі і якщо я впевнений, що вони не розуміють моїх почуттів і нехтують моїми життєвими інтересами, то нехай проти мого голосу буде хоч сто голосів, у мене абсолютно немає підстав приймати такий вердикт".
Людина визнає підсумки демократичних виборів тільки тоді, коли у неї є щось спільне з більшістю виборців
Саме це і сталося тієї зими. Протистояння мало кілька вимірів. Партія регіонів і парламентська опозиція. Вулиця проти "Беркута". Майдан проти Антимайдану. Вуличне протистояння стосувалося не тільки конкретного "януковича". Це було боротьбою двох етичних систем. Взаємовиключних.
Ті, хто підтримував протест і ті, хто мріяв про його розгін, мали занадто мало точок перетину. У них були однакові паспорти, але на цьому схожість закінчувалася і починалися відмінності. У них був різний опис минулого і різні мрії про майбутнє. Те, що було важливо для Майдану - не мало ніякої цінності для Антимайдан. І тому у протестувальників не було жодної причини поважати думку тих, хто вручив Януковичу владу в 2010 році. Вони і не стали цього робити.
Сьогодні вже не вийде уявити собі Майдан, в якому по одну сторону барикад будуть прихильники Європейського союзу, а по іншу - Євразійського. Анексія та окупації залишили останніх в чисельній меншості. Але це не означає, що ризики зникли. Тому що ми можемо зіткнутися з новою проблемою.
Кожен табір подає ці вибори як "останній і рішучий бій"
Чим ближче вибори - тим вище загострення суперечок і жорсткіші звинувачення. Кожен табір подає ці вибори як "останній і рішучий бій". Табір президента - як боротьбу України і Кремля. Табір Тимошенко - як вибір між геноцидом і процвітанням. Табір Зеленського - як боротьбу "старих еліт" і "нового народовладдя".
Вибори починають нагадувати референдум про майбутнє. І головне питання в тому, як саме мешканці кожного табору стануть сприймати своїх опонентів. Одна справа - якщо ви готові прийняти вибір тих, хто голосує за інших кандидатів. І зовсім інша - якщо ви від самого початку демонізуєте всіх тих, хто голосує інакше.
Якщо носій іншої точки зору сприймається як ворог - то немає приводів чекати, що результат виборів стане легітимною підставою для наступних п'яти років. Табір, що програв, завжди може захотіти оскаржити цю процедуру. У судах. Або на вулицях.
Майдан з'являється не тоді, коли б'ють студентів. Він з'являється тоді, коли внутрішні паркани стають вищими, ніж зовнішня фортефікаційна стіна.
