4 внутрішні загрози для України, які допоможуть Росії перемогти

Москва має намір спровокувати нестабільність і привести до влади проросійські сили

Загроза проросійського реваншу на виборах 2019 року – яка існувала в 1994, 2004 і 2010 роках – зведена нанівець. Навіть якби представники колишньої Партії регіонів (а зараз – "Опозиційного блоку") висунули єдиного кандидата, він би посів щонайвище третє місце, не потрапивши до другого туру виборів. Натомість є вже три проросійські кандидати. Найпопулярніший із них – Юрій Бойко – може сподіватися тільки на четверте місце.

Три чинники зруйнували шанси представників проросійського табору.

По-перше, політичний. Партія регіонів – єдина в історії України політична машина – розпалась, а Комуністична партія поза законом.

По-друге, виборці. 16% українських виборців і 27 виборчих округів у Криму й Донбасі перебувають під російською окупацією. Понад 90% із цих виборців проголосували за Віктора Януковича у 2010 році та Партію регіонів і КПУ у 2012 році.

По-третє, розкол. У листопаді 2018 року "Опозиційний блок" розколовся, коли з його складу виключили представників газового лобі, які з 2006 року ділили владу в Партії регіонів і "Опоблоці" з донецьким кланом. Сила політичної машини Партії регіонів ґрунтувалася на її єдності, якої зараз уже немає.

Хоча російська м'яка сила в Україні значно ослабла, Москва має намір скористатися чотирма потенційними загрозами для України, щоби втрутитися в її внутрішні справи, спровокувати нестабільність і привести до влади проросійські сили.

Першою загрозою є повернення до "помаранчевої" політичної нестабільності й хаосу. Практично всі кандидати в президенти говорять і поводяться так, ніби в Україні діє президентська система, однак це не так. Так само й виборці звинувачують у всьому не уряд, а президента. Тимошенко пообіцяла, що подасть у відставку після 100 днів перебування на посаді президента (це буде кінець липня), якщо за цей час не зможе побороти олігархів. Однак як вона зможе зробити хоч щось у перехідний період між президентськими й парламентськими виборами, маючи всього 20 лояльних депутатів? "Батьківщина" не входить до складу коаліції, а перебуває в опозиції до уряду, який продовжить виконувати свої обов'язки до осені цього року.

Українська гібридна парламентська система вимагає співіснування між президентом і парламентською коаліцією, яка формує уряд. Серед усіх кандидатів лише Петро Порошенко має значну підтримку в парламенті: його парламентська сила разом із "Народним фронтом" Арсенія Яценюка налічують 215 депутатів. Юлія Тимошенко (20), Олег Ляшко (21) й Андрій Садовий (25) мають аналогічна кількість депутатів, а до складу "Опозиційного блоку" входять 38 депутатів. Водночас Гриценко та Зеленський ніколи не мали власних парламентських фракцій.

Парламентська модель функціонувала в Україні двічі – після Помаранчевої революції та Євромайдану – однак дала зовсім різні результати. "Помаранчевий" період супроводжували політична нестабільність і хаос, публічні сварки між президентом Ющенком, Тимошенко і Януковичем та закулісні угоди. П'ять років було витрачено намарно: не відбулося ніякого прогресу в реформах чи боротьбі з корупцією, а шанс приєднатися до ПДЧ у НАТО було змарновано. Наслідком цього стала контрреволюція 2010 року.

Натомість після 2014 року було відновлено політичну стабільність (навіть попри російську збройну агресію) та добрі стосунки між президентом, урядом і парламентом. Завдяки цьому нинішній період став найбільш продуктивним для здійснення реформ і просування на шляху європейської інтеграції за весь період незалежності з 1991 року.

Сьогодні рейтинги кандидатів очолює Тимошенко, і вона має добрі шанси стати президентом. Чи намагатиметься Тимошенко досягти компромісу з парламентом, або ж диктуватиме йому свої умови? Чи зможе вона співпрацювати з прем'єр-міністром не від "Батьківщини"?

Повернення до "помаранчевої" нестабільності й хаосу здатне створити передумови для російського втручання у внутрішні справи України, як це трапилось у 2010 році.

Друга небезпека – втома від України в ЄС і МВФ. "Батьківщина" і Тимошенко вкрай кволо підтримували реформи протягом останніх п'яти років. Згідно з рейтингом "Vox Ukraine", "Батьківщина" найгірше серед усіх п'яти так званих "проєвропейських" фракцій голосує за реформаторські законопроекти в парламенті. Сама Тимошенко в аналогічному рейтингу 423 депутатів посідає низьке 330-е місце. Крім того, із вуст Тимошенко регулярно лунає різка популістська критика МВФ – на кшталт тієї, яку використовують Радикальна партія і "Опозиційний блок".

Зважаючи на попередні п'ять років, навряд чи можна розраховувати, що президентство Тимошенко дозволить продовжити реформи та європейську інтеграцію України. Тимошенко погрожувала розірвати угоду з МВФ, що поставить під загрозу співпрацю України з ЄС і його державами-членами. Погіршення відносин України з ЄС призведе до відновлення незрозумілої багатовекторної зовнішньої політики, що Росія і проросійські сили неодмінно спробують використати на свою користь.

Результатом цього стане новий виток втоми від України, з якою Україна вже стикалася наприкінці президентської каденції Ющенка. Тоді її супроводжувала стагнація у відносинах України з ЄС.

Третя небезпека – укладення невигідної "мирної" угоди з Росією. Майже кожен третій українець не довіряє Тимошенко в питаннях Росії внаслідок її відмови засудити російське вторгнення в Грузію у 2008 році й небажання пояснити мотиви укладення невигідної газової угоди з Росією у 2009 році. На цих виборах практично всі кандидати використовують антивоєнний популізм у своїй агітації, однак ніхто не наводить конкретних деталей реалізації свого "плану досягнення миру".

"Мирний план" Тимошенко один із найменш зрозумілих, а її пропозицію щодо формату "Будапешт плюс" у Вашингтоні сприйняли негативно. Адміністрації Трампа, зокрема, не до вподоби її необдумана пропозиція долучити Китай до переговорного процесу щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, адже США мають суттєві розбіжності з Китаєм у низці важливих питань. Під час голосувань в ООН, що стосуються України, Китай або підтримує Росію, або утримується.

Невигідна "мирна угода" з Росією загрожуватиме політичною нестабільність і навіть спалахом насильства з боку ветеранів (які, як і солдати, не довіряють Тимошенко) і націоналістів – на кшталт заворушень біля парламенту в серпні 2015 року. Росія неодмінно використає таке сум'яття й нестабільність, аби втрутитись у внутрішні справи України.

Четверта загроза стосується порушення стратегічного партнерства України зі США. Це партнерство відіграє ключову роль для національної безпеки України, і під час президентства Порошенка воно зміцнілося і поглибилося. Після 2014 року значно збільшилася кількість сфер, у яких США й Україна налагодили співпрацю. США передають і продають Україні зброю та разом із іншими країнами надають навчальну й технічну допомогу українським збройним силам.

Якщо під час правління наступного українського президента відносини України з ЄС і НАТО почнуть занепадати, це зведе нанівець усю роботу, яку було здійснено заради налагодження стратегічного партнерства США й України. Послаблення американського вектору в українській зовнішній політиці створить прогалину в її безпеці, якою залюбки скористається Росія.

Отже, ключові загрози для європейської інтеграції й дерусифікації України лежать у площині її внутрішньої політики. Російська м'яка сила і проросійські організації в Україні значно ослабли та перебувають на маргінесі. Однак якщо після виборів буде реалізовано будь-який із описаних вище чотирьох сценаріїв, Росія знову отримає нагоду втрутитись у внутрішні справи України.

Тарас Кузьо, для Gazeta.ua