Коли і звідки взялась ця гнило-гебуча версія, ніби Крути були поразкою

"Вірні законам своїм, тут ми кістьми полягли..."

Пам'ятаю, як я вперше про них дізналася. Був у 1960-ті такий красивий американський фільм, який із запізненням десь років на 7-8 дійшов і до радянського прокату, - "Триста спартанців": про битву під Фермопілами і про те, як вони там усі героїчно загинули. "Подорожній, спинися, повідай спартанцям", сльози, носовички, дитина (я) в повному захваті...

І от тоді мені тато з мамою розповіли, що в нас теж були "свої Фермопіли". Що тут-таки, під Києвом, у 1918 році студенти-добровольці героїчно прийняли бій із вдесятеро численнішою московською навалою - і ціною своїх життів затримали взяття більшовиками Києва на вирішальні 4 дні: за цей час Україна встигла отримати міжнародне визнання - і через тиждень змогла підписати в Бересті мирний договір, який давав нам право на воєнну допомогу вже як незалежній державі.

Кілька днів по тому я жила як в тумані - подумки накручуючи собі в уяві "фільм" про той останній бій наших "300 спартанців". Поза суто емоційною стороною (перший мій доторк до реальної трагедії - до того комплексу почуттів, що його пережила країна в 2014-му, оплакуючи загибель Небесної Сотні), 10-літню уяву ще дуже вразило було відкриття "фактора часу": того, що в певних історичних комбінаціях (я саме вчилася грати в шахи!) фора в які-небудь день-два може вирішувати настільки "все" в долях народів, аж за неї доводиться платити життям. (Між іншим, непоганий, коли вдуматись, урок історії - і не тільки історії).

Концепт "Крути - українські Фермопіли" був загальноприйнятим на еміґрації всі ці роки, від самого перепоховання на Аскольдовій могилі

А в кінці 1980-х, коли почались контакти з діаспорою, виявилося, що концепт "Крути - українські Фермопіли" був загальноприйнятим на еміґрації всі ці роки, від самого перепоховання на Аскольдовій могилі. Мої батьки переказали мені вже "двопоколіннєвий" міф.

Так ось. Я це все до чого. Хто-небудь, до лиха, може мені пояснити - коли і звідки в нашому публічному просторі взялась ця гнило-гебуча версія, ніби "Крути були поразкою"? І коли вона встигла поширитись настільки, що її тепер історики мусять спеціально спростовувати, з фактами-цифрами-діаграмами?

Самопожертва - це не "поразка". Для всякої живої спільноти вона - колосальний "духовний капітал" на цілі покоління наперед

Самопожертва - це не "поразка", котани. Для всякої живої спільноти вона - колосальний "духовний капітал" на цілі покоління наперед, який, серед іншого, утримує цю спільноту від здичавіння. Я розумію тих нащадків Муравйова, які в нас цей капітал прагнуть забрати й втоптати в лайно. Але, хоч убийте, не розумію тих ніби-українців, які його самі з готовністю віддають - і гиготять з приводу Крут як державницького символу!

Крути - це перш за все символ Ідеальної Армії: такої, якою вона має бути в усі часи, в усіх вільних народів. А ширше - символ досмертної вірности: батьківщині й присязі. (Так, до речі, написано й на пам'ятнику при Фермопілах: "Вірні законам своїм, тут ми кістьми полягли..."). Тому що вірність - це той фундамент, без якого не встоїть жодне людське об'єднання - ні сім'я, ні поліс, ні церква, ні держава. Наріжний камінь державного будівництва, дуже стрьомна штука, з якою - не жартують, не варто.

Вірність - це той фундамент, без якого не встоїть жодне людське об'єднання - ні сім'я, ні поліс, ні церква, ні держава

Всі ж пам'ятають, що в нас сталось із президентом, який - єдиний досі з 5-ти, стукаю по дереву, - зламав складену на Пересопницькому Євангелії присягу на вірність українському народові? Так отож...

До речі, що ще важливо: жоден із тих учасників бою під Крутами, хто лишився жити, - не сплямив чести прапора аж до останку. Дуже різні в тих хлопців були долі, але всі вони прожили, скільки кому судилось, таки вірними лицарями нової України, без страху й догани: ніхто не зрадив і не продався. І треба про це все писати, знімати, розповідати - щоб ми знали, яким капіталом володіємо, і усвідомлювали свою історичну відповідальність перед майбутнім - всі: від дітей до пенсіонерів, від рядового - до головнокомандувача.

А за "чекістський тролінґ" і бидлогиготіння круг цієї теми - ергрегор б'є безжально і боляче.

"І не кажіть потім, що вас не попереджали".

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"