Істерикою дитина захищає власні психологічні кордони

Поважайте їх. Тоді з малюків виростають самодостатні особистості

Часто дорослі навіть не знають, що таке психологічні кордони. Не розуміють, де пролягає межа дозволеного. Вони транслюють ту модель стосунків, до якої звикли з дитинства. І коли трапляється конфлікт, починають гризти своїх дітей образами, докорами, знеціненням або гіпертурботою.

Фрази на кшталт: "тебе ніхто не питає", "ну що за ідіот", "я ж сказала, що тобі робити", "мама краще знає", "не сунь свого носа", "не твоя справа", "закрий рота", "будеш мати свою думку, коли виростеш" - не лише на друзки розбивають дитячу самооцінку, але і прищеплюють комплекс жертви.

Якби ми могли під мікроскопом роздивитися душу дитини у цей момент, побачили б безпорадність, образу, біль, протест та приниження.

Підсвідомо дитина отримує команду: говорити батькам про свої бажання не можна, бути собою не варто, моя думка нічого не важить, я – ніхто і не потрібен навіть своїм батькам. А якщо це відбувається з дня у день, з місяця в місяць, з року в рік?

Дитина буде відстоювати власні психологічні кордони істериками, слізьми, сварками та бойкотом, бо інакше поки не вміє

Дитина буде відстоювати власні психологічні кордони істериками, слізьми, сварками та бойкотом, бо інакше поки не вміє. Врешті, вона навчиться сприймати образи та знецінення як норму. З таких дітей виростають ідеальні булери чи жертви.

Особисті кордони – це те, що напряму пов'язане з почуттям гідності. Якщо образи та нівелювання бажань дитини - частина її свідомого життя, то захистити себе у дорослому світі їй буде вкрай важко.

Отже, коли трирічна дитина влаштовує істерику – це означає, що вона захищає свої особисті кордони. Так само, якщо підліток демонстративно йде на конфлікт. І як тут не розгубитись і не наробити помилок?

Особисті кордони – це те, що напряму пов'язане з почуттям гідності

Поважати особисті кордони дитини – це не про те, щоб в усьому їй потурати. Це не про вседозволеність та слабкодухість. Навпаки, це мужність взяти на себе відповідальність за власні емоційні реакції. Приміром, дитина активно вимагає те, що їй з об'єктивних причин непотрібно, некорисно, шкідливо чи небезпечно. Що робити?

1. дати дитині психологічну підтримку та щиро поспівчувати: "Я бачу, що це важливо для тебе і відчуваю як сильно ти цього хочеш";

2. пояснити відмову та її причину: "На жаль, я не можу цього дозволити, бо...";

3. запропонувати альтернативу, бажано, кілька варіантів: "Давай краще зробимо так, або ось так…".

У такому випадку до підсвідомості дитини надходить зовсім інше послання: є речі, які мені недоступні, але це не трагедія. У мене завжди є вибір. Батьки на моєму боці. Відчуваєте різницю? Отож. Поважайте дитячі кордони. Тоді з малюків виростають самодостатні особистості.

Ольга Тимошенко, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Антон Мороз Фахівець із соціальної роботи ГО "Форпост"
Іраклій Джанашия Експерт з питань національної безпеки та оборони України в UIF
Наталія Лелюх Лікар акушер-гінеколог
Остап Яриш Журналіст української служби "Голосу Америки"
Наталя Д'ячкова Директор юридичної компанії "Скарга"
Погода