Українцям потрібен справний чиновник, а не матір-берегиня чи отець-годувальник

Ми, щоб ви знали, дорослі

Це все почалося ще з Кучми, коли він, чи не в ніч на 2003-й, вітав українців з Новим Роком. Новорічне звернення зняли вдома на президентському дивані, зі святковою ялинкою, при каміні, з онуком і песиком. Після касетного скандалу, масових протестів "Україна без Кучми" і кількох, як на ті часи, жорстких розгонів образ президента потрібно було хоч якось вилюднити. "Новий рік – сімейне свято. Зустріну його з сім'єю і я. Як батько і як дідусь", – запевняв Кучма, пестячи свого кудланя. І додав ще одну фразу, що на деякий час виявилася знаменитою: "Всі щось роблять, і ніхто ні за що не відповідає", - пише Юрій Андрухович для видання "Збруч".

Мені той виступ запам'ятався не так сам по собі, як сатиричною віршованою післямовою мого друга Ірванця. Останню строфу можу зацитувати й сьогодні:

На очах у цілої держави
В ніч, яка вела у майбуття,
Нам так делікатно побажали
Гарного собачого життя...

Віктор Ющенко став наступним. І наступним президентом, і взагалі – наступним політиком, який узяв на озброєння вдячну тему щасливої родини. Маленькі янголоподібні діточки, патріотична дружина-українка (і не проста, а з Америки, ще й така, що зреклася тамтешнього громадянства заради історичної батьківщини!). Дім, повен статків і до статків. Ікони, антикварні реліквії, трипільські черепки й вишиванки, рушники й кобзарі. Голосуючи за нього вперше на президентських виборах 2004-го, певна російськомовна сусідка, що, як то зазвичай пенсіонери, була ідеальним об'єктом телевізійної політичної реклами, зробила свій вибір у максимально зрозумілий спосіб: "Лучше кормить детей, чем зека".

Що ж, так воно і сталось. Подіяло. Хоч і від зека (про нього ще буде) нікуди ми не ділися.

Сімейними цінностями та заманливою телекартинкою добробуту, любові й затишку з перемінним успіхом поспекулювали всі, кому лиш дозволяла відповідна фінансово-політична група зі своїми телеканалами

Але надалі сімейними цінностями та заманливою телекартинкою добробуту, любові й затишку з перемінним успіхом поспекулювали всі, кому лиш дозволяла відповідна фінансово-політична група зі своїми телеканалами. Діти кандидатів і депутатів не вилазили зі світських новин. Дружини збирали гроші на церкви, ліки і боротьбу зі СНІДом. А всі вони разом вінчалися, народжували дітей, самовіддано вболівали за долю України, продукуючи все привабливішу телекартинку свого безпрецедентно щасливого родинного життя.

Подивіться, немов казали вони, як у нас усе чудово! Ми одне одного поважаємо й кохаємо. Ходимо до церкви, вшановуючи Різдво та Великдень. У нас любов, камін, квартира й діти. Віддайте нам за це ваші голоси.

Щиро кажучи, вони й не зауважували, як тим самим принижували нас. Та що там вони – ми й самі того не зауважували! Ніби ми – якісь суцільні безхатченки й безбатченки, непутящі вуркагани, а ось прийдуть до влади тямущі батьки й огорнуть нас турботою своєю й теплом, підітруть шмарклі, віддадуть до школи, нагодують і взують – то й будуть люди з нас. Отак вони не припиняли демонструвати традиційні родинні цінності у власному виконанні.

Всі вони – й навіть окреслений вище зеком Янукович. Було ж і в нього відео з дружиною та внуками. І зі самим собою – по-домашньому, щоб ніхто не врік і не позаздрив, у спортивному костюмі, капцях, ще й золотий ланц на шиї як особливий символ батьківства.

Було й загуло. Навіть Ютуб уже про це не пам'ятає. Не той виявився з баті батько – слизький і зрадливий. Усіх поздавав, зі своїми включно.

Проте всі ті спроби потрактувати нас за сирітських дітей і вкотре розвести, как котят, чомусь не хочуть залишатися в нашій історії, не осідають у ній та й научкою ніяк не стануть.

Ніби ми не справного чиновника маєм найняти на власне ж грошове утримання, а знайти собі провідника роду, голову сім'ї, матір-берегиню, отця-годувальника

Бо от і 2019-й надворі. Але знову, дивлюся, нас уже звично заманюють своїм родинним, святковим і затишним. Ніби кожне з нас має насправді не президента собі обрати, а омріяну родину, яка прийняла б, адаптувала до свого теплого, достатком сповненого дому з вічного нашого дитбудинку. Ніби ми не справного чиновника маєм найняти на власне ж грошове утримання, а знайти собі провідника роду, голову сім'ї, матір-берегиню, отця-годувальника.

Слухайте, хочеться їх зупинити в усій тій безцеремонності – у нас же є (чи в кожному разі були) батьки – справжні й, на відміну від вас, наші рідні. Ми ніякі не сироти, хоч якщо вже й так, то не ваше це діло. Перестаньте вже нас дитинізувати і позвільняйте, до бісової мами, всіх ваших політтехнологів. Ми, щоб ви знали, дорослі.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода