7 проблем у поведінці Тимошенко

Потрібні чіткі відповіді

Друга спроба Андреаса Умланда представити більш збалансований аналіз постаті Юлії Тимошенко виявилася такою ж непереконливою, що й перша. З тих самих причин. У своїй другій статті він так і не дає відповідей на критичні питання про Тимошенко, зокрема чому вона та парламентська фракція її партії "Батьківщина" демонструють таку слабку підтримку реформ після 2014 року.

Насамперед, варто спростувати одне з тверджень, яке Умланд постійно повторює: нібито Тимошенко є мішенню масштабної кампанії, спрямованої на її дискредитацію. Насправді критика Тимошенко цілком виправдана. По-перше, критика – законне право опозиції та ЗМІ в будь-якій демократії. По-друге, сама Тимошенко дала багато підстав для критики. Наприклад, постійні згадки газової угоди 2009 року зумовлені тим, що вона досі не пояснила, чому підписала такий невигідний для України договір.

Умланд вважає критику Тимошенко односторонньою, проте це не так. Тимошенко зі свого боку ніколи не сказала доброго слова про будь-які вчинки президента Петра Порошенка. Деякі з цих критичних зауважень можуть бути виправдані, наприклад щодо браку кримінальних справ проти представників політичних еліт. Однак президент також заслужив схвалення, зокрема за розбудову армії та здобуття автокефалії української православної церкви, тоді як його парламентська фракція активно підтримувала реформи.

Спраглі до влади популісти – чи то Дональд Трамп у 2016 році, чи то Юлія Тимошенко у 2018 році – зображають своїх попередників при владі "нездарами", "зрадниками", "злочинцями" або навіть кимось гірше. Критика Тимошенко з боку Порошенка значно м'якша, ніж безперервні нападки лідерки "Батьківщини" на президента.

Умланду слід звернути увагу на сім проблем у поведінці Тимошенко, які він до цього ігнорував.

По-перше, після 2014 року Тимошенко й "Батьківщина" протидіяли практично всім реформам. У результаті в рейтингу підтримки реформ від "Vox Ukraine" "Батьківщина" посіла останнє, п'яте, місце серед усіх проєвропейських фракцій. У такому ж рейтингу серед 423 депутатів сама Тимошенко посідає вкрай низьке 330-е місце. "Опозиційний блок", "Батьківщина" й Радикальна партія демонструють найнижчий рівень підтримки децентралізації – однієї з найважливіших реформ останніх років.

По-друге, Тимошенко – знову-таки, як і інші популісти зі США, Польщі, Угорщини й інших країн – дає підстави сумніватися у її відданості демократичним цінностям. У 2008–2009 роках Тимошенко й лідер Партії регіонів Віктор Янукович вели переговори про створення широкої коаліції, яка би дозволила їм надовго зберегти владу. На президентських виборах 2010 року для багатьох громадян це стало причиною зайняти позицію "проти всіх", адже вони не бачили різниці між двома кандидатами, які пробилися до другого туру виборів.

Згідно з аналізом "Vox Ukraine", втілення запропонованого Тимошенко проекту Конституції призведе до того, що нова система "не поступатиметься за концентрацією влади "суперпрезидентським" Білорусі, Казахстану та Росії".

По-третє, як Тимошенко здатна боротися з олігархами, якщо олігархи підтримували її в минулому (Сергій Тарута) і підтримують зараз (Ігор Коломойський)? Коломойський – найбільший корпоративний рейдер України. Завдяки контролю над ПриватБанком, який зрештою націоналізували у 2016 році, йому вдалося відмити 5,5 млрд доларів. У 2008 році Тимошенко, будучи прем'єр-міністром, дозволила Коломойському отримати фактичний контроль над державною компанією "Укрнафта", яка давала йому корупційні надприбутки до того часу, як держава повернула її собі протягом 2014–2015 років.

По-четверте, як Тимошенко планує знизити ціну на газ і відповідні комунальні тарифи у два рази, не повертаючись до бюджетних дотацій або не залучаючи кредиту з Росії?

По-п'яте, як можна сприймати Тимошенко всерйоз – і всередині країни, й поза її межами у Вашингтоні та Брюсселі – якщо її рішення й позиції суперечать одне одному й постійно змінюються? Тимошенко й "Батьківщина" несамовито критикують МВФ (як і інший майбутній кандидат у президенти Анатолій Гриценко) і водночас називають себе проєвропейськими політиками. Однак ЄС, США і Світовий банк не надають фінансової допомоги країнам, які не домовилися про співпрацю з МВФ.

Тимошенко так і не пояснила, де Україна братиме фінансову допомогу, якщо відмовиться співпрацювати з МВФ.

По-шосте, Тимошенко бракує зрозумілої позиції щодо Росії, внаслідок чого 28% українців переконані, що саме її Росія хоче бачити наступним президентом України. Оцінюють її погляди на відносини з РФ вкрай неоднозначно. Зокрема, переймаються питанням, чи не укладе вона ще одної невигідної угоди з Росією щодо Донбасу (на кшталт газового контракту 2009 року), якщо стане президентом.

У 2008 році Тимошенко відмовилася засудити російське вторгнення в Грузію в унісон з іншими українськими й західними політиками, а натомість заблокувала оприлюднення гострої заяви, яку підготували Григорій Немиря й американський політичний консультант Рон Слімп.

Варто також запитати, чому Тимошенко не голосувала за постанову про звернення до інших держав щодо визнання Голодомору геноциду, чотири декомунізаційні закони, закон про визнання Росії державою-агресором, закон про деокупацію Донбасу та закон про припинення Договору про дружбу між Україною й Росією?

По-сьоме, пропозиція Тимошенко залучити Китай до переговорного процесу щодо врегулювання конфлікту на Донбасі спричинила неабияке занепокоєння під час її нещодавнього візиту до Вашингтона. Китай, який непохитно захищає власну територіальну цілісність, зокрема право на Сіньцзян, Тибет і Тайвань, у питанні Криму став на бік Росії.

Навіщо Тимошенко просуває ідею долучити до переговорів Китай – країну, яка або голосувала в унісон із Росією, або займала нейтральну позицію, однак із 2014 року жодного разу не підтримала Україну й не засудила російську агресію?

Умланд має повне право висловлювати підтримку Тимошенко й обговорювати перспективи її перемоги на виборах 2019 року. Однак він уникає відповідей на критичні питання в бік Тимошенко, які псують її репутацію і спричиняють її високий негативний рейтинг.

Тарас Кузьо, для Gazeta.ua