Росія ще не досягла дна у глобальній війні із Заходом

Країна, яка перемогла німецький нацизм, перетворила цю перемогу в язичницький культ

Як і в XX столітті, починаючи з 14 року Росія зустрічає п'яте Різдво поспіль у стані війни (Першої світової, а потім Громадянської тоді, Четвертої світової гібридної сьогодні). Вважаю за краще називати те, що відбувається з 20 лютого 2014 року (ця дату вибита на медальках за анексію Криму), Четвертою світовою, бо розв'язали її як реванш за поразку в Третій світовій (холодній). Світова історія з 1914 року набуває стрункої ритмічої конфігурації: Друга і Четверта світові були задумані як реванші за поразку відповідно в Першій і Третій.

Країна, яка перемогла німецький нацизм і перетворила цю перемогу в язичницький культ, стала в 2014 році відтворювати на найвищому державному рівні диявольські ідеологеми нацистської пропаганди, помноженої на можливості сучасного телебачення: "роз'єднаний народ", "збирання національних земель", "русский мир" ("третій Рейх", "П'ята Імперія"), "жменька націонал-зрадників" і так далі, - пише Андрій Піонтковський для "Радіо Свобода".

Наведу одну замальовку 2014 року (путінський "судетський" виступ, пік імперської ейфорії): "Здавалося, що, як 2 серпня 1914 року, вся країна з прапорами, іконами, портретами царя, георгіївськими стрічками встала на коліна перед резиденцією в Ново-Огарьово. Суворі пролетарські вожді "Лівого фронту", судимі за організацію бунту в день інавгурації государя імператора, вірнопіддані волали зі своїх похмурих катівень: "Хай живе Володимир Володимирович Путін, збирач земель "русских"!". Буржуазні опозиційні дамочки кокетливо кидали до ніг брутального Переможця букети вишуканих компліментів. Не вистачало тільки класичних слів: "Справжній арієць, нещадний до ворогів "русского мира". Їх промовив через кілька днів чудовий російський патріот, гідний онук Молотовa, оголосивши Путіна, себе і всіх росіян нащадками арійського племені з додатковою хромосомою духовності".

Минуло чотири з половиною роки. Як і сто років тому, атмосфера змінилася разюче. Ейфорія "Кримнаш" вивітрилася. Міфологеми "Новоросії" та "русского мира" сприймаються сьогодні з таким же ентузіазмом, як "Хрест на Святій Софії" в 1918-му. До Різдва 2018 року конфронтація з Україною (основний фронт Четвертої світової) зависла в точці біфуркації, коли найменший відступ буде розглядатися як особиста поразка Путіна, а подальша ескалація означає відверте військове вторгнення. Такий крок Захід зустріне настільки різко, що протистояти йому Кремль сподівається тільки відчайдушним ядерним шантажем. Генерали з Фрунзенської набережної регулярно розігрують подібні сценарії в своїх штабних іграх: Варшаву вони вже знищували, як і ще кілька столиць. Генерали дійшли до висновку, що ситий, гедоністичний, декадентський Захід здригнеться від загрози "нових варварів", відступить і піде на геополітичні поступки. У всякому разі, так генералам приємно думати.

Але російське суспільство категорично не готове ні до повномасштабної війни з Україною, ні до нової Карибської кризи. Цю гірку для них істину з розчаруванням змушені були визнати двоє високопоставлених білякремлівських пропагандистів. Це учасники програми "Большая игра" Дмитро Саймс і В'ячеслав Ніконов. Саймса м'якотілий дрібнобуржуазний пацифізм російського суспільства засмутив до такої міри, що він зголосився підказати російській владі, як подолати таке прикре непорозуміння: нагадав, як президент США Франклін Рузвельт три роки всіма засобами державної пропаганди свідомо і терпляче готував американське суспільство до війни з гітлерівською Німеччиною.

Чудово! На "Первом канале" російського телебачення діловито міркують, як ефективніше з урахуванням світового історичного досвіду переконати росіян зважитися на масові вбивства українців! У "кремлівських", однак, немає трьох років для виховання російського народу за методикою Саймса - Рузвельта. Більш того, в 2014-му вони вже домоглися максимально можливого в Росії рівня імперської інтоксикації. Ще раз запаморочити країну тим же пійлом Кремлю не вдасться.

Але панувати і грати в геополітичні брязкальця дуже хочеться. І 25 листопада Кремль різко підвищив ставки як в українській, так і в глобальній війні. По-перше, Кремль здійснив де-факто анексію Керченської протоки, Азовського моря і блокаду українського узбережжя. По-друге, вперше напад на Україну скоїли не "ихтамнеты", а російські військовослужбовці. Відкрито і демонстративно, на очах всього світу, під державним прапором. І, нарешті, було порушено принцип свободи навігації, надзвичайно чутливий для колективного Заходу. Неважко уявити, з якою увагою стежить за розвитком цього прецеденту Китай, що кидає виклик свободі мореплавання в невралгічних протоках Південно-Східної Азії.

Спецпредставник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер написав у своєму твіті формулу, яка увійде в англомовну антологію політичних афоризмів: "Росія вибрала ескалацію в Чорному морі, значить, російський вибір вже зроблено". Я згоден з американським дипломатом: Russians, дійсно, зробили свій вибір 25 листопада, і тепер настав час вибору для Заходу. Але, мені здається, Волкер дещо недооцінює тих Russians, про яких він говорить. Путінська Росія ще не досягла дна в своєму катастрофічному падінні в глобальну війну з вічно нею ненависним і вічно для неї привабливим Заходом.

На південно-східних кордонах України зосереджені сухопутні і військово-морські підрозділи Російської Федерації, достатні для проведення великої наступальної операції. Московські ток-шоу трясуться від закликів "На Маріуполь!", "На Таврійськ!", "На Київ!". 17 грудня Сергій Лавров, бажаючи, мабуть, справити враження на пані, яка брала у нього інтерв'ю, вибовкав призначені час та місце операції - кінець грудня, північ Криму. І нарешті, неймовірний ентузіазм в Кремлі викликала відставка Джеймса Меттіса: "Трамп знову наш!", "Трамп звернувся до американського народу через голову вашингтонських русофобів!".

Російсько-українська війна стане політичною, моральною та військовою катастрофою Російської Федерації. Це розуміє і відчуває переважна більшість російського народу. Цього не розуміє російська політична "еліта", яку мучать комплекси величі і неповноцінності. Ті ж люди не розуміють, що саме сталося в Білому домі 20 грудня на зустрічі президента США і його міністра оборони. Не Трамп відправив у відставку Меттіса. Це Меттіс відправив у відставку Трампа.

Copyright © 2019 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода