Брязкати зброєю Путіну необхідно, інакше все розвалиться

У нього "немає заднього ходу"

Перша світова війна готувалася поволі. Сторони брязкали зброєю один перед одним. Накопичували сили, погрожували. Кожна сторона сподівалася, що інша, тверезо оцінивши свою відносну слабкість, в якийсь момент відступить без війни.

Однак слабша сторона - а це була Німеччина - зробила протилежний висновок: якщо ворог накопичує сили швидше, ніж ми, через п'ять років у нас буде набагато менше шансів виграти війну. А через десять років їх не буде зовсім. І нас відкинуть на задвірки історії. Тому наш єдиний шанс - почати війну негайно, поки противник ще не настільки радикально обігнав нас в посиленні.

Зброї було накопичено і сконцентровано стільки, що "розсмоктати" це поступово було вже практично неможливо. Її мали пустити в хід. І негайно. Тому що кращого засобу не програти в соціал-дарвіністській боротьбі за "виживання найсильніших націй" не бачили ні в німецькому генштабі, ні в оточенні кайзера Вільгельма II.

Зараз Путін підтягує війська до західних кордонів РФ. Так, він тільки лякає. Він не хоче справжньої третьої світової війни. Але тут потрібно пам'ятати, що у нього (як і у Януковича) "немає заднього ходу". Бо для його наджорсткої системи один крок назад - це "розвал всього". Цьому ж Путіна вчить і історичний досвід: крок до компромісу з Кеннеді став для Хрущова кроком до відставки. Виведення радянських військ з Афганістану - стало кроком до розвалу СРСР (логіка, звичайно, не самоочевидна, але можна це тлумачити і так).

Отже, брязкати зброєю Путіну необхідно. Інакше виявиш слабкість. Адже в усьому, крім зброї, вага Росії в світі нікчемна. А відступати неможна. Інакше "даси слабину" і "справа закінчиться розвалом". Більш того: якщо ситуація почне хитатися всередині РФ, немає більш ефективного засобу "зміцнення скреп", ніж все більш грізна зовнішня небезпека, все більш реальна загроза війни. А ось наскільки ця війна вийде "маленькою" і "переможною" - тут вже як карта ляже. Саме в такій ситуації накопичена зброя може почати диктувати її розпорядникам свою логіку.

Я не лякаю, я попереджаю - з якою політичною логікою нам (і всьому світу) доведеться мати справу в найближчі роки. До речі, в цій історичній логіці навіть поведінка української влади, в кінцевому рахунку, вирішує дуже небагато. Від неї лише залежить, на якій стороні ми опинимося, коли напруга в глобальному протистоянні досягне, нарешті, критичної точки. А рано чи пізно таки досягне.

Оригінал