Давно спростовані освітні міфи продовжують шкодити учням

Дивовижно спостерігати, як вони досі процвітають у головах людей

Освітні міфи, як міфи Давньої Греції. Тільки в них вірять дорослі сучасні люди. Дивовижно спостерігати, як багато років після наукового спростування чергової освітньої легенди вона процвітає в головах у мільйонів людей. Заважає ефективному навчанню і завдає шкоди учням.

1. Ви, звичайно, чули про стилі навчання. Наприклад, візуальний, аудіальний і кінестетичний. Ідея полягає в тому, що кожній людині притаманний певний стиль навчання, за допомогою якого вона вчиться найефективніше. Комусь краще послухати лекцію, комусь подивитися на діаграму, а комусь потрібно помацати руками.

У 2004 році дослідники нарахували 71 тип різноманітних варіантів навчальних стилів: від вербального до соціального. У навчальні стилі вірить 93% пересічних американця і використовує в школі 76% американських вчителів, згідно опитування 2015 року.

Найефективніший спосіб покращити розуміння і запам'ятовування матеріалу – це комбінувати різноманітні "точки входу" інформації

Проблема лише в тому, що дослідження за дослідженням не знаходять підтверджень існування індивідуальних стилів навчання. Більше того, сучасна наука свідчить, що найефективніший спосіб покращити розуміння і запам'ятовування матеріалу – це комбінувати різноманітні "точки входу" інформації. Тобто одночасно пояснювати нову тему за допомогою тексту, візуальних ілюстрацій і можливості випробувати концепцію на практиці.

Абсурдна популярність міфу про навчальні стилі призвела до того, що у 2017 році 30 відомих дослідників нейронауки з провідних університетів світу опублікували на The Guardian відкритий лист із закликом припинити поширювати цю псевдонаукову ідею. Концепція стилів навчання не просто безневинна дурниця. Вона відволікає сили вчителів від науково доведених методів покращення якості викладання. Позбавляє учнів можливості отримати нову інформацію через різні інформаційні канали, погіршуючи якість навчання.

2. Ідея про "цифрове покоління" – молодих людей, які всмоктали глибоке розуміння технологій з молоком матері.

Побутує думка, що завдяки використанню цифрових технологій з раннього дитинства нове покоління змогло розвинути в собі навички багатозадачності – вміння займатися одночасно кількома справами без втрати ефективності. Наприклад, чатитися у соцмережах, блукати інтернетом і робити домашнє завдання. Сюрприз-сюрприз – все це неправда.

Робити дві речі одночасно ми можемо лише у випадку, якщо одну з них "мозок робить" автоматично

По-перше, людина не здатна на справжню багатозадачність, коли мова йде про задачі, що потребують серйозного розумового напруження. Нейронаука непохитна – це фізіологічно неможливо. Робити дві речі одночасно ми можемо лише у випадку, якщо одну з них "мозком робить" повністю автоматично. В усіх інших випадках мозок вміє лише переключати увагу між різними задачами. При тому робити це так швидко, що здається, ніби вдається робити кілька справ одночасно. Та це просто ілюзія.

Небезпека розмови по телефону (через гарнітуру) під час водіння автомобіля відповідає рівню небезпеки водіння авто в нетверезому стані, показало дослідження 2006 року.

Природу не обдуриш – розподіляючи увагу між двома завданнями одночасно, наш мозок робить це не просто значно довше, а й значно гірше. І молоде покоління тут не виняток.

По-друге, хоч молодь і краще поверхово володіє новітніми технологіями, та в глибинному їх розумінні нічим не краща за дорослих. Щоденне читання Вікіпедії автоматично не навчить, як формується текст статей, на вміст яких у різних авторів онлайн-енциклопедії є діаметрально протилежні погляди. А активне листування в соцмережах само собою нічим не допоможе розумінню того, як убезпечити свій акаунт чи які загрози приватності існують в сучасному світі. Знання і навички не можна отримати магічним чином – їм потрібно цілеспрямовано навчатися. І від віку це аж ніяк не залежить.

3. Викладачі більше не потрібні – все і так вже є в інтернеті! Так звучить ще один популярний освітній міф.

Якщо мова йде про навчання за структурованими навчальними матеріалами (книги, онлайн-курси тощо), то це твердження абсурдне.

Над однією темою масового онлайн-курсу працює в кілька разів більше людей, ніж над підготовкою уроку

Наприклад, масові онлайн-курси. У їх виробництві задіяна ціла команда людей. Викладач готує лекції і завдання. Асистенти відповідають на запитання слухачів на форумах. Розробники курсів допомагають адаптувати матеріал під онлайн-формат і аналізують результати слухачів. Оператор знімає відео. Дизайнер обробляє слайди тощо. Виходить, що над однією темою масового онлайн-курсу працює в кілька разів більше людей, ніж над підготовкою уроку в середньостатистичній школі.

Інша справа, якщо йдеться про навчання за неструктурованими навчальними матеріалами: окремими статтями, Вікіпедією, нагугленими шматками книг. Тоді справді можна навчатися без постійної опіки викладача, самостійно – якщо знайдеться достатньо мотивації. От тільки якщо ви хоч раз таке пробували, то знаєте, що вийде куди довше і складніше. І це не дивно. Всю роботу з підготовки навчального плану, відбору якісних навчальних матеріалів та зворотного зв'язку, яку раніше виконував викладач, тепер вам доведеться виконувати самим. Таке самостійне навчання значно менш ефективне ніж навчання за підтримки досвідченого викладача. Це підтверджують дослідження.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олексій Арестович Військовий експерт
Сергій Сингаївський Письменник, перекладач
Євген Клопотенко Кулінарний експерт
Дмитро Кулеба Дипломат
Погода