Путін сам себе прирік на поразку в Україні

Російської м'якої сили в Україні більше не існує

Історичне рішення православного синоду в Константинополі про надання Україні автокефалії від Російської православної церкви матиме серйозні геополітичні наслідки. Контроль Росії над релігійним життям був останнім бастіоном м'якої сили президента РФ Володимира Путіна всередині України.

Путінська анексія Криму і збройна агресія проти України, не дала йому очікуваного результату – загарбання "бунтарських російських" регіонів, які в його сприйнятті належать до "русского мира". Натомість протягом останніх чотирьох років російська м'яка сила у 5 ключових сферах поступово згасла під впливом громадської думки українців, яка різко відвернулася від Росії, руйнування економічних, торговельних і сімейних зв'язків, а також рішучого прагнення Петра Порошенка зробити цей процес незворотним.

Перша сфера пов'язана з колапсом проросійських сил і втратою значної частини проросійських виборців. "Партія регіонів" – єдина політична машина в історії України – розпалася на початку 2014 року, тоді як Комуністичну партію заборонили роком пізніше внаслідок ухвалення декомунізаційних законів. Водночас 16% традиційно проросійських виборців і 27 одномандатних виборчих округів перебувають на окупованих Росією територіях і тому не можуть брати участь у виборах. Російські сили кволі й дискредитовані та більше не здатні претендувати на владу.

Друга сфера стосується прямого впливу війни на ідентичність і щораз сильніший український патріотизм. Понад три чверті українців переконані, що мета Росії – знищити українську державу. Така сама кількість українців має негативне ставлення до Путіна і вважає, що нормалізація відносин із Росією можлива лише в разі, якщо Путін більше не буде при владі, а Росія поверне Крим, припинить збройну агресію на Донбасі, виплатить компенсацію та зупинить втручання у внутрішні справи України. Українці асоціюють Росію з "агресією" (66%), "жорстокістю" (57%) і "диктатурою" (57%).

Найбільший вплив війна мала на російськомовних українців – тих самих, яких Путін нібито намагався захистити. Вони становлять переважну частину 1,7 млн внутрішньо переміщених осіб і 10 тис. загиблих мирних жителів.

У 2014 році Україна мала позаблоковий статус, який не допоміг їй захиститися від російської агресії. Чи варто дивуватися, що з того часу рівень підтримки членства в НАТО потроївся, а бажання приєднатися до ЄС суттєво зміцнилося. Опір європейській інтеграції на сході України значно ослаб, а підтримка інтеграції до євразійських структур впала до мінімуму.

Третя сфера – економічні й торговельні відносини і їхній зв'язок із корупцією. Росія почала торговельну блокаду України влітку 2013 року, аби змусити тодішнього президента Віктора Януковича відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з ЄС на користь євразійської інтеграції. Подальші торговельні обмеження з боку Росії й економічний колапс враженого війною Донбасу суттєво зменшили обсяги торгівлі України з Росією і зробили ЄС найбільшим торговельним партнером України.

Важливим інструментом російської м'якої сили в Україні була корупція в енергетичному секторі, яку викорінили завдяки енергетичній незалежності від Росії (Україна не імпортує російський газ із 2016 року) та масштабній енергетичній реформі, що перетворила Нафтогаз із корумпованої дійної корови президентів у найбільшого платника податків до державного бюджету. Колись могутнє українське "газове лобі", представники якого підтримували Януковича, втратило свій вплив. А газовий магнат Дмитро Фірташ намагається уникнути екстрадиції до США й Іспанії, переховуючись у віденському готелі "Ritz".

По-четверте, м'яка сила Росії у вигляді російських телеканалів, соціальних мереж і книг також більше недоступна в Україні. Як свідчить дослідження щодо впливу дезінформації, Україна стала мішенню агресивної інформаційної війни з боку Росії протягом останніх п'яти років, що не залишило українській владі іншого вибору, крім як заборонити російські ресурси. Нещодавнє опитування, проведене в Росії, засвідчило, що в очах росіян більшою загрозою, ніж Україна, є тільки США. Зокрема, 78% росіян вважають ворогом Америку, 49% – Україну, і 38% – Велику Британію.

По-п'яте, після втрати приблизно половини парафій в Україні внаслідок здобуття Україною православної автокефалії вплив і могутність РПЦ, а отже й Росії, у православному світі значно ослабне. У результаті РПЦ зрівняється за розміром із Румунською і Українською православними церквами.

Не менш болючою для російських лідерів стане втрата історичних претензій на Київ після кількох століть присвоєння української історії і пропаганди наративу про те, що "русский народ" виник у Києві. Два роки тому Путін відкрив у Москві пам'ятник князю Володимиру Великому, який охрестив Київську Русь у 988 році, що стало ще одним прикладом того, як фейкова історія Росії доповнює її фейкові новини. Насправді Москву заснували приблизно за два століття після правління князя.

Анексія і збройна агресія Путіна прирекли російську м'яку силу в Україні на поразку, створивши для Порошенка вікно можливостей, аби забезпечити незворотність європейської інтеграції України та її втечі від "русского мира".

Тарас Кузьо, для Gazeta.ua