"Русскій" – це не ім'я, а ознака: "спящій", "лєжащій", "сопящій", "русскій"
В українській мові подібного "фінського закляття" нема
Коли хто з бувших "русскоязычных" припине журитися за "причастными и деепричастными оборотами", то стає справжнім українофоном.
А пізнавши радість спочатку вживати іменника, а потім його ознаку – а не навпаки, як то прийнято в "алеющих далях", "тающих ледниках" – збагнути маєстат імені й нетривкість "деепричастных". І заразом відчути з ким ми маємо справу у цій війні.
Мандрівники й етнографи відзначали непоетичність і грубість московського племені. Але вони натикалися на подиву гідне багатство порівняльного словника московитів. Наприклад, на похороні дочка могла знайти до 50 слів для покійної матері: "ласкающая, до-зари-встающая, молоком питающая, сердцем-обогревающая, неусыпно учившая".
На похороні дочка могла знайти до 50 слів для покійної матері: "ласкающая, до-зари-встающая, молоком питающая, сердцем-обогревающая, неусыпно учившая"
Отака незліченна кількість порівнянь у московській мові, за яким бува не вгадаєш й самого імені - спадок з фіно-угорських мовних практик. Кожне ім'я – чи то тварини, чи людини, чи будь-якої одушевленої неістоти - не вільно було вимовляти вголос. Табу, за порушення якого конфлікт і смерть - від рук того, чиє ім'я "відкрили".
А от порівняльні, кучеряво завернуті слова у дієприкметник – будь ласка.
"Русскій" – теж не ім'я, а ознака. "Спящій", "лєжащій", "сопящій", "русскій", "кітайскій".
Але хто?
Відповіді немає. Секрет. Табу. А без знання імені - ні рішення прийняти, ні здачі дати. Де вже – перемогти! "Ихтамнет". Бийтеся з тінню. З уявою. Здохніть "у вашій громадянській війні".
Тому "убєґающий, ґлубокониряющий, референдуми-орґанізовующій, гуманітарниє-колонни-отправляющій, по-тєлєвізору-ртом-медвєдчука-ґоворящій".
Ми імена без остраху називаємо. Зокрема по імені звемо й самих "русскіх"
Спадком в українській мові подібного "фінського закляття" є хіба слово "ведмідь" (відаючий, де є мед). Решту імен ми, здається, без остраху називаємо. Зокрема по імені звемо й самих "русскіх". Принаймні, поза межами Фейсбуку.
І не кажемо: "той, хто украв наш Крим", "той, хто розстріляв зелений коридор".
Бо не знаємо й не любимо "причастных и деепричастных оборотов". Якщо звісно справжні українофони.
Льодовик, що тане. Далечінь, що палає. Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає.