Сподіватися можемо лише на українське економічне диво

Незалежність не в кредит

Боргові зобов'язання України перед зовнішніми партнерами та страх корумпованої верхівки перед заморозкою активів за кордоном штовхають країну у новий пояс соціальної турбулентності.

Станом на кінець червня зовнішній борг України становить $66,1 млрд. 57% від цієї суми – зовнішній борг.

Нарощування боргу відбувалося декількома фазами. У результаті – позики із можливості розвивати економіку та бізнес стали баластом, який не дозволяє рухатися вперед. Лише на обслуговування боргу щороку витрачаємо близько 130 млрд грн. Для порівняння, у бюджеті на 2018 рік виділили Міністерству оборони - 83,3 млрд грн. Тобто, грошей, які ми витрачаємо на обслуговування минулих позик, вистачило би на розвиток освіти, боротьбу з бідністю та посилення обороноздатності.

У 2010 році держборг становив $40,6 млрд, а напередодні російської агресії виріс до $60,1 млрд. Таким чином, кредитна залежність України з економічного виміру перейшла в політичну.

Найгірше, що кошти або кинули на збереження курсу долара (чим любив похвалитися Азаров), або просто розчинилися в доменних печах вітчизняної корупції.

Боргове ярмо робить нас залежними в тому числі від західних партнерів. Такий тиск буває позитивним. Наприклад, на початку року Джо Байден розповів, як тиснув на Петра Порошенка та Арсенія Яценюка щодо фігури генпрокурора. Обіцяв заблокувати $1 млрд кредиту, якщо Шокіна не приберуть з посади.

Проте залежність і можливість впливати через транші в якийсь момент може почати суперечити інтересам України.

Важливим є також контекст виборів. У передчутті виборчого циклу обговорення боргів України цілком природно ввійде в політичну риторику. Впевнений, хтось буде робити акцент на тому, що борги не треба віддавати, бо їх узяли корумповані попередники. Хтось може лякати дефолтом. Паніка – не найкращий союзник виходу із кризи.

2020 рік фактично є початком нового десятиліття в історії України. І хочеться, щоб цей початок був оптимістичним.

Одним із показників успішності вирішення проблему боргу є його відсоток до ВВП.

Так, у серпні 2015-го Україні списали 20% зовнішніх боргів - близько $4 млрд. Однак чи варто робити віру в чудо основною стратегією України?

Уряд Гройсмана ставить собі ціль знизити розмір держборгу до 49% валового внутрішнього продукту у 2020 році. Зараз він становить 60% ВВП. Це означає, що за два роки, незважаючи на переможця парламентських і президентських перегонів, ми зможемо побачити за цифрою – вдається нам виходити з боргової ями чи ні.

Володимир Гройсман назвав декілька варіантів реалізації плану зі зменшення боргу. По-перше, вийти на рівномірний графік погашення. Можливість перенести дати боргу, про які свого часу домовлялася Наталя Яресько, допомогла вирішити проблему в короткому періоді, але приводить до важких пікових виплат чотири роки по тому. По-друге, залучати міжнародні кошти під створення інфраструктурних об'єктів – проектів, які можна побачити, а не просто прочитати про них у звітах. По-третє, зменшити залежність від курсу валют, збільшивши кількість запозичень у гривні.

Такий проект можна реалізувати лише за кількох умов. Україна має отримати хороші позиції у рейтингах позичальників. Розвивати ринок внутрішніх позик (народ уже забув, що це). Залучати інвесторів як приватних, так і державних.

Водночас історія таки знає "дива", коли борги просто списували. Наприклад, так було з Грецією, якій у 2012 році списали близько 100 млрд євро. Цей приклад нам мало підходить. Греція є частиною єврозони, фінансові проблеми у ній можуть погано вплинути на весь регіон.

У 2014 році Росія списала $32 млрд Кубі. Цей жест, до речі, все-таки не врятував Гавану від повільного дрейфу в сторону США.

У 2004-2008 роках Росія та США списали борги Іраку після падіння режиму Хусейна. Ціною війни та боротьби за нафтові родовища.

Сподіватися ми можемо лише на українське економічно диво, а не на подарунки від кредиторів. І це є наш карт-бланш показати власну суб'єктність.

Петро Охотін для Gazeta.ua