Росіяни купують усе оптом: свіже, старе, гниле, якісне, кепське, таке собі

Український шоубіз. Що з ним не так?

Є сфера людської діяльності, до якої в Україні традиційно ставляться по-ідіотськи легковажно. Хотів було назвати її "культурною", але краще означу як розважальну, аби не брати багатостраждальне слово "культура" у лапки. Коротше кажучи – шоубіз.

Розвага в Україні й досі критично змосковщена. Якщо у мовному плані ситуація зі скрипом, але поступово вирівнюється (вочевидь з переляку), то у світоглядному аж ніяк. Радіоведучі FM-станцій уперто говорять не просто російською, а саме московським її діалектом, і тягнуть на світло древні пострадянські мумії типу Кіркорова. Цілі музичні лейбли та окремі виконавці, які не вилазять з російських гастролів під час війни. Фестивалі, котрі тишком-нишком проштовхують на сцени відвертих проросійських слимаків і брехунів на кшталт Дорна.

Менеджмент святої Онуки, яка не гастролює в Росії, відчайдушно захищає тих артистів, які це роблять. Сама виконавиця абсолютно невимушено й залюбки відвідує "таємний" київський концерт гонімого звідусіль, а відтак майже "протестного" вищезгаданого пісмейкера. Або ж, наприклад, тихо продає трек до стрічки ледь не офіційного кремлівського режисера Федора Бондарчука "Притяжение", не втрачаючи при тому патріотичного сяйва в очах публіки. Прикладів подібного маневрування маса.

Відомі та з якоїсь причини модні у нас групи, які виглядають так, наче створені в Пітері-Новосибірську, несподівано виявляються українськими проектами — "Пошлая Молли", "Грибы" etc. Ніщо, жодна молекула їхньої творчості не свідчить про хоч якусь українськість цього продукту. Все у них тотально "русское", все зроблено саме для "русских" і під них заточене. Це й не дивно, бо в Росію легко продати будь-що з українським штампом на вестернізованому кокошніку. Це відбувається з багатьох причин, але основною є ця – ми для Росії ідея фікс, смертельний невроз, манія і фобія водночас, які вона не в силі побороти.

Тому Московія, коли не здатна захопити фізично, просто купує. "Русские" купують дружбу за дурні гроші, джазменів і фестивалі, печерну естраду. Купують модний біток і групи для підлітків. Радіоефіри, московський діалект та його трансляторів. Вони купують все оптом: свіже, старе, гниле, якісне, кепське, таке собі. Скуповують тупо все. Купують цілу країну, просто аби вбити її баблом, якщо не виходить вбити суто воєнними методами. І це єдина мета їхньої співпраці з нашими сценічними ренегатами – використання їх у політичних та військових спецопераціях у якості яскравої цивільної завіси.

Москва й досі є найлегшим шляхом до швидких грошей і тимчасової слави артиста. Це не Європа чи США, де ніхто нічого не візьме за просто так. Саме тому туди потрапляють одиниці, дійсно кращі з найкращих. Це вийшло поки лише у ДахаБраха, Dakh Daughters і десятка електронних продюсерів. Пробилися вони туди не через Москву, а кожен своїм шляхом і талантом. До речі, у того ж Дорна, котрий (можливо, знову ж таки через Москву) хотів просочитися на американський ринок, як бачимо, нічого путнього не вийшло. Нині ж йому доводиться з густим мастилом заново пролазити на українську сцену під псевдонімом "секретний гість нашого фестивалю".

Отже, Росія – це просто. Достатньо надіслати туди чіткий сигнал – рібята, ми теж ваші, в принципі, "русские"! І вони куплять вас з усіма нутрощами й калом щоби використати на свій розсуд. Не обов'язково навіть при цьому бути унікальним проектом, достатньо бути посередньою групою типу YUKO чи "Счастливые люди", і ви знайдете в Росії вдячного слухача й станете одним з пазлів міцної міжнародної дружби. Бо "русские" люблять любити оплачену ними Україну.

Дивно, але завжди знаходяться ментально розслаблені особи, які ставлять саркастичне запитання – та невже це найбільша проблема нашого суспільства? Пісеньки? Так, це – найбільша проблема! Суть її полягає в тому, що увесь цей співучий тераріум легітимізує побутову присутність Московії в Україні. Робить її не окупантом, а ніби здоровим природним явищем. Нормою, котра повністю перекреслює наявну війну, робить абсолютно позбавленим смислу спротив, штовхає до співпраці з реальним озброєним ворогом, бо в цій конструкції ворога тупо нема. Конструкція "музика поза політикою" є цілком природною для "русских" взагалі. У них фактично все поза політикою, а у першу чергу війна і власне сама політика. Особливо зовнішня.

Спочатку ви ганяєте в плеєрі "русский биток", а потім у ваш будинок прилітає міна з цілком конкретною метою – врятувати ваш плеєр від Бандери. Кожен виступ "українського" сценічного проекту в Росії – це буквальний постріл в нашого солдата, в майбутнє країни. Пряма державна зрада, пов'язана або з ідіотизмом, або зі свідомою культур-агентурною роботою на ворога.

Крім того, що український шоубіз насправді значною мірою є "русским", він часто-густо ще й до всрачки жлобячий. Крутійство, прямий обман публіки, цілком осмислена відсутність зворотного зв'язку, відверте бикування. Реальне ж громадянське суспільство, те саме, котре здатне влаштувати обструкцію ватному концерту, трактується представниками шоубізу як дивні рецидиви вишиватництва й дикунства. Воно не сприймається як фактор взагалі, як і Україна в цілому, котрої вони в упор не бачать.

Існують перевірені часом та практикою механізми впливу на ситуацію, що склалася. Тому я дивлюся на український шоубіз досить оптимістично. Позитивні зміни уже є. Їх немало. Але тим контрастніше на їхньому тлі виглядають архаїчні силуети молодих артистів, які борсаються в минулому. Підживлюють собою франкенштейна російської сцени, не бажають змінюватися, бачити нову реальність.

У цьому смислі серед паспортних українських артистів тупих людей не менше, ніж серед паспортних спортсменів. А разом вони становлять серйозну загрозу національній безпеці. Цілком співмірну із загрозами мілітарного характеру.

Оригінал