"Чорні лебеді" української політики. Що буде після виборів?

Можете не брати на себе відповідальність за країну. Але це не означає, що вона на вас не ляже

Головна інтрига чекає нас не на виборчих дільницях. Питання, що буде після.

Проблема України в тому, що у нас немає чітко окреслених "червоних ліній". Тих самих, які не наважиться перетнути жоден політик. Кожен з них по мірі непередбачуваності дасть фору Дональду Трампу.

Примирення за московським сценарієм? Відмова від окупованих територій? Включення друкарського верстата? Корупційний патріотизм? Цензура?

Кожен український політик – це "чорний лебідь". Його ексцентрику ніщо не стримує. Партій не існує – вони безмовні додатки до лідерів. Інститути слабкі. Виборець дезорієнтований. А, значить, продати йому можна все, що завгодно.

І все це нашаровується на крихкість нинішнього статус-кво.

Протягом останніх чотирьох років Україна живе в просторі найсерйозніших викликів за всю свою новітню історію. Війна не закінчилася. Території окуповані. Економіка стабілізована лише завдяки західним донорам. Досить прибрати кілька цеглин з фундаменту, щоб вся конструкція дала крен.

Ціна будь-якої системної помилки ризикує бути неймовірно високою.

Немає нічого дивного в тому, що суперечки про політику за ступенем напруження нагадують релігійні. По один бік барикад - ті, хто готовий миритися з нинішньою недосконалою прогнозованість. По інший - ті, хто готовий зробити нову ставку в українському політичному казино.

До того ж, в суспільстві є ілюзія про "рубильник щастя". За допомогою якого можна в один момент змінити реальність. Причому, в цьому бажанні одномоментного дива українці не самотні. Різниця лише в тому, що поки інші країни ризикують економікою, нашою ставкою може виявитися незалежність.

Усе могли б змінити ті самі "червоні лінії". Той самий загальний знаменник під різнорідними партійними програмами.

Потрібно просто визнати очевидне. Війну на Донбасі не можна закінчити швидко - можна або оборонятися, або капітулювати. Торгівля з Росією - токсична, тому що збільшує поле для політичної корупції. Будь-які монополії в економіці шкідливі.

Потрібно жити за коштами. Спрощувати поріг входу в бізнес для громадян. Не привчати до халяви. Пом'якшувати держрегулювання. Будувати інститути. Не робити країну і її репутацію заручниками власних амбіцій.

Але в тому й річ, що спільного безумовного знаменника в українській політиці не існує. В результаті, вибори нагадують віщий камінь. Ліворуч підеш - економіку втратиш. Направо - суверенітет. Прямо - час.

І в цій ситуації багатьом спостерігачам хочеться вигуляти біле пальто. Забратися на морально-етичний п'єдестал і звідти демонструвати власну непричетність. Але так не вийде.

Будь-які вибори - це простір важкого вибору. Найчастіше - меншого зла. Відмова йти на виборчу дільницю - це лише згода з вибором, який роблять інші. Кастрація власної суб'єктності.

Ви можете не брати на себе відповідальність за країну.

Але це не означає, що вона на вас не ляже.

Оригінал