Путін може відмовитися від "Північного потоку-2" в обмін на розвал НАТО

Навіщо президенти США і Росії зустрічаються в Гельсінкі?

Низькі очікування. Саме так напередодні висловився Дональд Трамп про зустріч з Путіним в Гельсінкі. Він має низькі очікування на зустріч, якої так прагнув. Щось подібне заявляли і офіційні речники Росії.

Отже учасники саміту заздалегідь попереджають світ, що очікувати багато від їхньої зустрічі – марно.

Вже сам факт, що за прикладом радянсько-американських взаємин часів розпалу "холодної війни" російсько-американський саміт відбувається на нейтральній території - в Фінляндії, для знавців є чітким сигналом. Обидві країни визнають, що відносини між ними знаходяться у глибокій кризі, яка не дозволяє сторонам говорити про можливість приймати одна одну на своїй землі.

Проте це зовсім не означає, що ставки у великій геополітичній грі низькі.

Тож навіщо цей саміт Трампу і Путіну? Що хоче виграти від цієї зустрічі Трамп, і чому Путін думає, що може виграти?

З різних причин, але рішення про зустріч є непростим для обох лідерів.

Трамп, як би він це не заперечував, фактично перебуває під слідством за підозрою у зв'язках його передвиборчого штабу з росіянами, яких вже тепер офіційно, в суді, звинувачено у втручанні в виборчу кампанію США. По суті ці звинувачення стали причиною рішення Конгресу США обмежити президента у можливості змінювати політику Штатів щодо Росії. І, здається, це було не останнє подібне рішення.

Державна служба і система державної влади США назагал навіть через півтора роки після інаугурації норовливого 45-го президента Дональда Трампа демонструє дивовижну здатність діяти самостійно, виходячи з власного розуміння пріоритетів і цінностей американської нації. Офіційна Москва, яка традиційно любить апелювати до легальності і легітимності, замість того, щоб скористатися наданою можливістю у незалежному американському суді довести, що "ихтамнет", натомість змушена була заявляти про чиєсь у США бажання зіпсувати атмосферу саміту в Гельсінкі.

Але це дрібниці у порівнянні з тим, як подання на притягнення до відповідальності 12 офіцерів Головного розвідувального управління МО РФ зіпсувало святкову атмосферу у відомстві, де донедавна вважалось, що непоміченими, героїчно служать хакери-диверсанти. Справа в тому, що підписані прокурором Мюллером звинувачення містять стільки деталей про самих звинувачених і їх діяльність (імена, звання, посади, номери військових частин, адреси, способи проникнення в мережі США, способи оплати, способи спроб "замітати сліди" своєї діяльності тощо), що усі російські контррозвідки ближчим часом з ніг збиватимуться – розбиратимуться: звідки все це американці взяли. І якщо це вони змогли оприлюднити, то що ж іще вони знають про "Акваріум" і його "фауну і флору", про що не говорять вголос? Ну, нехай розважаються. Може буде менше часу пакостити в Україні.

Ще більш неприємним це подання є і для Дональда Трампа, який вже щонайменше півроку намагається скомпрометувати слідство, що очолює нинішній незалежний прокурор і колишній голова ФБР Роберт Мюллер. В основі позиції Трампа покладені прості тези – що би там не шукали незалежні прокурори, це не стосується Трампа особисто. Слідство непрофесійне і неефективне, та й взагалі, чи було російське втручання у вибори чи виборчі системи США?

У відповідь Роберт Мюллер описав широкі концентричні кола навколо проблематики, якою його найняв займатися Мінюст США. Незалежний прокурор прискіпливо вивчив росіян, їх методи роботи, зв'язки в оточенні Дональда Трампа тощо. Тепер ситуація виглядає таким чином, що факт російського втручання можна вважати фактично доведеним. Перед і післявиборче оточення Трампа, і це теж офіційно встановлено, а звинувачення передані до суду, здійснило немало зловживань, в тому числі мало незаконні контакти з росіянами. Тому з лютого-березня цього року команда Мюллера і правова команда Трампа серйозно і затято дискутують про можливість допиту у цій справі самого президента США. Доходило до того, що Роберт Мюллер загрожував прислати президенту повістку.

Схоже, що Дональд Трамп у притаманному стилі – йти напролом – найкращою тактикою захисту вважає напад. І зустріч з Путіним - своєрідний наступальний маневр: Трамп намагається продемонструвати, що йому нічого боятися, бо він не має ніяких незаконних зв'язків з Росією і Путіним. Що він може вільно зустрічатися з Путіним і в обличчя висловлювати йому претензії або просто не погоджуватися. Ну, і передвиборчі обіцянки потрібно дотримуватися.

З точки зору субстантивного легше перерахувати теми, на які можуть говорити президенти Росії і США в Гельсінкі, ніж навіть наближено спрогнозувати, про що вони можуть домовитися. Порядок денний саміту, безперечно, має включати і Сирію, і Україну, і ядерні озброєння, і Іран, і ціни на енергоносії, а відтак – "Північний потік – 2".

Для Путіна саміт теж не просте рішення. Після вдаваних та реальних досягнень в Україні, Сирії, на виборах і референдумах в ЄС, на чемпіонаті світу з футболу тощо, приходять тяжкі роздуми про ціну питання і про можливості Росії витримати конфронтацію зі США.

Останнім часом зовнішньополітична ситуація для РФ не була тріумфальним маршем. Санкції проти Росії все ще тривають і розширюються. Вони завдають серйозного удару по репутації і по майбутньому становищу РФ в світі. Російські глобальні доктрини хоч і реалізуються в частині зменшення впливу США та ЄС, але неоднозначні у питанні покращення можливостей для самої РФ. Санкції мають складний і погано зрозумілий ефект на російську економіку. Роз'єднаний і політично неготовий до конфронтації з Росією (чи будь-ким) Захід все ж таки веде військові приготування, об'єднується в найскладніших ситуаціях і намагається організовано протидіяти російським спецслужбам і спецзасобам впливу.

Останнім часом США з партнерами завдали кілька дуже болючих ударів по російському самолюбству в Сирії. На цьому тлі розгортаються проблеми з країнами-сателітами – Вірменією і Білоруссю. Україна опирається і, здається, не поспішає програвати\розвалюватися попри усі немалі зусилля, що докладаються до цього.

Але Путін попри явну і однозначну картину безпорадності у протистоянні зі США, все ж таки погодився на саміт. Перш за все тому, що не має іншого виходу. Росія замала і заслабка для того, щоб ігнорувати США. Так, на піку можливостей РФ може створювати проблеми і звертати на себе увагу. І оскільки далі для Росії можливостей відкритого протистояння немає, до привернуту до себе увагу Путін має використати для початку торгу і переговорів. Це дає шанс виграти час, зняти зайву напругу, прикинути шанси і варіанти.

Інша причина – сам Дональд Трамп. Очевидно для Путіна комфортно зустрічатися зі світовим лідером, який так пишно розсипався компліментами на його адресу. Але більш важливо те, що тиснучи на РФ в одних питаннях, в інших Трамп діє настільки необдумано, різко, категорично, прямолінійно, що розширює можливості для зовнішньополітичних маневрів Росії. Перш за все, мова йде про баланс американських та російських інтересів у Європі.

Так, неприкритий тиск США у виконанні Дональда Трампа на ФРН може у підсумку призвести до закриття проекту "Північний потік-2". Це буде для РФ втрата, але не стратегічна. Адже можливості нарощування поставок енергоносіїв в Європу існують. Для тиску на Україну тепер вже існують значно ефективніші за енергоносії механізми. Але найважливіше, що ціною питання може і, схоже, вже стала серйозна криза у відносинах США та європейських партнерів.

Гіпотетична втрата Росією "Північного потоку-2" в обмін на гіпотетичний розвал НАТО – чим не гра для Росії? І це далеко не єдиний гіпотетичний сценарій, що може бути делікатно прозондований під час зустрічі. Давайте пригадаємо оприлюднені в американських ЗМІ старання близькосхідного альянсу модерувати домовленість між РФ і США "Сирія в обмін на Україну".

Отже низькі очікування Дональда Трампа і Володимира Путіна від гельсінського саміту можуть бути лише позицією низького старту перед довгою дистанцією.

Оригінал