Олеся Ісаюк
Наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху
11.07.2018
1287
1

ФІФА як "корисний ідіот" Росії

Слава Україні!

Реакція ФІФА на "Слава Україні" - це той випадок, коли прекрасно все. Як під дією реактиву проявляється "дійсне обличчя" речовини, так спрацювало і це гасло.

Почалося все з того, що 7 липня збірна Хорватії перемогла збірну Росії на Кубку світу. Після матчу двоє хорватських футболісти Огнєн Вукоєвич та Домагой Віда записали відео. У ролику Віда вигукує "Слава Україні!", а Вукоєвич каже, що ця перемога для "Динамо" та України. За це першому винесли попередження, а другого відсторонили від виконання обов'язків у збірній та оштрафували на понад 12 тис. євро.

Як під дією реактиву проявляється "дійсне обличчя" речовини, так спрацювало і "Слава Україні"

Дії ФІФА обурили українців. Кориcтувачі "Фейсбук" запустили флеш-моб та обвалили рейтинг її сторінки. Але цим не обмежилися. Натрапила на пропозиції зібрати гроші для сплати штрафу замість хорватського футболіста.

Щось подібне в українській історії вже було. Наприкінці 1920-х років, коли священиків "видавлювали" із сіл непомірно високим податком, бувало, що селяни сплачували податок за панотця. Фактично викуповували його з родиною.

"Слава Україні!" має для українців силу, рівнозначну "Патер ностер" для католиків. З простої причини - за неї помирали

Футболіст, звісно, не священик. Але фраза, за яку дісталося хорвату, має для українців силу, рівнозначну "Патер ностер" для католиків. З простої причини - за неї помирали.

Як за "Отче наш" і відмову визнати кесаря Богом перші християни йшли на смерть у пащі диких звірів, так за "Слава Україні!" українці йшли на смерть від куль, голоду, чи від туги і виснаження за ґратами.

"Слава Україні" мало різний вимір і різний спосіб вислову.

Говорити українською вдома у роки заборони - як Лисенки, Старицькі, Косачі.

Написати пісню з рядками "Нам пора для України жить".

Написати "Геть від Москви!", як квінтесенцію власного погляду на культурні стосунки між Україною та Росією. І бути приневоленим до самогубства.

Підняти на ноги повнісінький кінозал і потім з ГУЛАГу писати - "Як добре те, що смерті не боюсь я, І не питаю, чи важкий мій хрест"

Підняти на ноги повнісінький кінозал і потім з ГУЛАГу писати - "Як добре те, що смерті не боюсь я, І не питаю, чи важкий мій хрест". І в тому ж ГУЛАГу загинути.

І воювати, воювати, воювати. У прямому сенсі слова. У рядах Українських січових стрільців, Дієвої Армії УНР, Української Галицької армії, Української повстанської армії та Збройних сил України. На всіх фронтах. Століттями. Чіпляючись за кожну можливість не програти.

І ті мільйони, які воювали і гинули були не найгірші. Письменники, поети, художники, з університетською освітою за плечима. Еліта. Лицарі.

І ось цих лицарів спортивні бюрократи з ФІФА оголошують фашистами?

Тут згадую одну фразу ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова. У 1923 році він у передовиці до газети "Заграва" написав: "Якщо фашизмом називається любов до рідної землі, то так, тоді ми - фашисти!". Викликає здивування, наскільки точно Донцов передбачив суть нашої актуальної війни проти імперії у її "федеративній" реінкарнації.

Донцов написав: "Якщо фашизмом називається любов до рідної землі, то так, тоді ми - фашисти!"

Імперія прагне усе українське (етнічне, громадянське, державницьке) замастити в умовному "фашизмі". Зробити нерукоподатним серед пристойного товариства. А серед самих українців створити штучну вилку між "державниками" і "захисниками прав людини". Штучну бодай тому, що у роки Другої світової війни найбільших втрат зазнали ті країни, чия державність була знищена одним з двох тоталітарних окупантів. Це продемонстрував на прикладі європейського єврейства Тімоті Снайдер.

Звідси істеричність реакції. Бо цього разу "Слава Україні!" звучить не з уст українця десь на полях Донеччини, а в центрі імперії. І найстрашніше - з уст іноземця. Чужинця так просто не заарештуєш, не посадиш у ГУЛАГ, не розрубаєш матроською шаблею, не замориш голодом. Це означає легітимізацію боротьби України проти імперії у очах світу.

Цього разу "Слава Україні!" звучить не з уст українця десь на полях Донеччини, а в центрі імперії. І найстрашніше - з уст іноземця

Так, футболіст не президент і не політик, але завдяки масовості футболу його почують мільйони. І знатимуть, що "Слава Україні!" - національний клич того народу, якому присвячують перемоги на ТОП-змаганнях світу. Зразу ж стане цікаво, хто такі? Чому їм? Це справді сильний удар. І причина, чому диктатори усіх часів брали на озброєння масову культуру. У тому числі футбол. Саме це змусило Путіна корумпувати ФІФА і викинути мільярди у болото, перепрошую, на Олімпіаду в Сочі. Це та причина, яка штовхнула Гітлера провести Олімпіаду-1936 у Берліні.

Та хоч чужинця не можна вбити, можна залякати — стигматизацією, високим штрафом, ризиком для кар'єри. Що і робить зараз імперія. Не обманюймося — не ФІФА, а імперія.

Хоч чужинця не можна вбити, можна залякати — стигматизацією, високим штрафом, ризиком для кар'єри. Що і робить зараз імперія

І хорвати — не перша жертва. Пам'ятаємо про убитого британського журналіста Малкольма Маггеріджа і загиблого за нез'ясованих обставин валлійського журналіста Гаррета Джонса, які говорили про Голодомор. Вбитого у київській тюрмі австрійського ерцгерцога Вільгельма Габсбург-Лотрінгена, який присвятив життя боротьбі за українську незалежність. Єврейку Олену Курило, авторку українських спеціалізованих словників, яку заарештували і розстріляли як "українську буржуазну націоналістку".

Імперія хоче, щоб просте співчуття Україні загрожувало такими неприємностями, що ставало б занадто дорогою платнею для того, хто б на це зважився. Далі — провінціалізація і геттоїзація України, відрізаної страхом від усього білого світу.

Інтерес імперії зрозумілий. Але в чому інтерес ФІФА, яка згодилася бути "корисним ідіотом" у такій брудній справі? Гроші не пахнуть. Але ці панове і без того центи не рахують. Є тут цікавий момент — ті, хто над усе цінують можливість "домовитися", спокій і комфорт, не розуміють того, хто готовий протестувати і боротися. Єврочиновники, зокрема з ФІФА, — це покоління, яке виросло у комфорті. Яке навряд чи стояло перед моральним вибором. Надто таким, від якого може залежати власне життя. Марно вимагати від них розуміння у справах, які дослівно сочаться кров'ю.

Ті, хто над усе цінують можливість "домовитися", спокій і комфорт, не розуміють того, хто готовий протестувати і боротися

А часом такі і ненавидять тих, хто "ставить чоло". Свого часу довелося прочитати парадоксальне припущення — найбільше у "покаранні" французьких, чеських, польських жінок за романи з німцями були активні не ті, хто і сам боровся з нацистами, а ті, хто і сам був не проти поколаборувати. Та тільки не заради того, щоб не дати дітям вмерти з голоду, а задля "лакомства нещасного". От і затирали власну совість, гуртом знущаючись зі слабшого. А в роки окупації не знати, чи винесли хоч кусень хліба бійцеві.

Ото ж ризикну припустити, що і сучасні єврочиновники часто з таких. Бо ж не тільки у ФІФА справа. Прикладів вистачає і з інших сфер і організацій, які, за словами Олега Ольжича, загиблого у Заксенхаузені за Україну, ідуть "за проводом хитрого Панци".

Олеся Ісаюк, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олександра Кольцова Cпівачка, журналістка
Олеся Ісаюк Наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху
Юрій Шевчук Мовознавець
Андрій Любка Поет, публіцист, перекладач
Юлія Ярмоленко Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода