Під пальмами з "русскими"

Мормони були б зручнішими сусідами, ніж оті-во

Лежу собі горіпупа під пальмами і думаю про мормонів. Згадалося, як, мандруючи преріями Америки, довідався трохи більше про цих веселих хлопців, які вирішили оригінальним чином збільшити кількість своїх парафіян. Навіть за рахунок небіжчиків. Та й почали вихрещувати різних видатних людей, які раніше померли, а потім взялися за жертв Голокосту, бо мормони нібито належать до однієї з гілок єврейського народу. Виплило це, коли вони одним махом вихрестили ще живого Сімона Візенталя і покійну Анну Франк.

Мормони, щоб збільшити кількість своїх парафіян, вихрещують покійників

Вихрещування покійників без згоди родини врешті викликало скандал. Але це їх не зупинило і задля балансу вихрестили ще й Адольфика Гітлера, його батьків і подругу життя Євцю Браун. Бо ж без мормонського благословення дзяздзьо Адольф ледве чи потрапив би в Царство Небесне. Однак скандал не зупинив секту і вони продовжили охрещувати знаменитих людей, а кілька років тому охрестили ще й маму тодішнього президента Обами, яка померла в 1996-му році.

Але не тому я про мормонів роздумував, що вони такі хитровимахані, а тому, що можуть мати багато жінок – цілий гарем, що нараховує кілька десятків, які, звісно, щедро плодоносять. Але хитрі мормони, освятивши шлюб по-своєму, не заморочуються з його реєстрацією. Таким чином усі дітиська перебувають на утриманні держави, бо офіційно їхні матері вважаються матерями-одиначками.

Хитрі мормони, освятивши шлюб по-своєму, не заморочуються з його реєстрацією. Таким чином усі дітиська перебувають на утриманні держави

Та що суттєво: серед жінок того гарему трапляються й неповнолітні, яких часто видають заміж за старих пердунів, нерідко навіть за близьких родичів, забиваючи в голову, що жінка мусить коритися чоловікові, інакше згорить у пеклі. І ось Америка, яка довго і терпляче запрягала в питанні мормонів, у 90-тих роках нарешті рушила в наступ і почала цих жеребців, які пошлюбили неповнолітніх, садити до цюпи. Ну, і вліпили їм кому п'ять, а кому цілих дев'ятдесят років.

А тепер ви здогадалися, чому я роздумував про мормонів? Ні?

Так от. Є в нас така чудова весела і життєрадісна каста українців, які живуть за принципом "птічка Божія пайот, і нє сєєт, і нє жньот". Каста, яку всі дуже люблять і шкодують, яка недавно опинилася, наче вимираючий вид фіялок, під державною охороною.

Є в нас така чудова весела і життєрадісна каста українців, які живуть за принципом "птічка Божія пайот, і нє сєєт, і нє жньот"

І ось ця каста має таке привілейоване право цюпцятися з неповнолітніми. І коли їхні підлітки народжують дітей, то нікого з тих, хто дуже їх любить і шанує, цей факт не хвилює. Якби хтось із непривілейованих заманив до ліжка дівчинку, а відтак вона народила, то що би йому було? Те саме, що й зі знаменитим режисером Полянським. Мусить бідолаха досі відсиджуватися в Франції за те, що з неповнолітньою в Америці забавився в чотири колінця.

Але ці закони не діють для наших фіялок. Бо тут держава давно самоусунулася. І мало того, що з дванадцяти років юні фіялки народжують пупсиків, то їхніх парубків ще й до війська не беруть, де могли б цих бравих молодців хоч трохи соціалізувати, а, може, й направити на правдивий шлях і дати змогу набути якийсь фах.

Мало того, що з дванадцяти років юні фіялки народжують пупсиків, то їхніх парубків ще й до війська не беруть, де могли б хоч трохи соціалізувати

Отак я лежу собі, думаю, коли це:

– Ма-а-аша-а-а! Ма-а-аша-а-а! Дє-є-еда упал!

Я зриваюся і роззираюся: що за дєда? В моїй уяві вимальовується така картина: якийсь божевільний дід виліз на пальму і впав. Може, хотів кокосів пошукати, але тут пальми без кокосів. Коли дивлюся, а то стоїть в морі навкарачках старий чоловік і не годен підвестися. І мчить до нього на всіх парах Маша, несучи триста кілограмів битої ваги. А цей старий комуняка то смикнеться догори, то знову падає. Діда врешті підводять, виводять на берег і на цілий пляж бештають, чого він ото на каміняччя поперся, як є пісок.

Ну, а потім уже цілий день: Маша! Коля! Ілюша! Аня! – чисто тобі циганський табір. Тільки не з так званих ромів, а з так званих бодай би вони виздихали, як казав мій дідо. Нікого більше не чути – тільки їх. Ні поляків, ні литовців, ні чехів, ні угорців, ані німців. Тільки громадян дрімучого Залісся.

Нікого більше не чути – ні поляків, ні литовців, ні чехів, ні угорців, ані німців. Тільки громадян дрімучого Залісся

А я, жибисьте знали, віддавна їжджу відпочивати лише від однієї польської турфірми, щоб не чути біля себе це кодло. І так було – переважно тихі спокійні поляки, польські гіди, часто і львів'яни, які теж розкусили всі приваби польських турфірм, де проколів з літаками не буває і де рідко натрапиш на якогось скрєпного.

Але не цього разу. На Корфу залісян, як і в Барселоні, повно, включно з написами "Говорим по-русски". І навіть, коли йде громада польських туристів, то яка-небудь почвара таки вигулькне з крамниці з іконами (бо чим іще скрєпним нашим торгувати, як не іконами?): "Вы русские?". "Нет, Польска", – відповідають поляки. "Ну, все равно – братья!" – каже та мавпа. А бодай тобі удав братом був.

"Вы русские?". "Нет, Польска", – відповідають поляки. "Ну, все равно – братья!" – каже та мавпа. А бодай тобі удав братом був

Ну, але нарікати аж так нема чого, бо то такий сімейний відпочинок, і залісяни тут прості люди, круті пацани їздять на круті курорти. А чимало польських турфірм цього року навіть Хорватію викреслили зі своїх планів, коли там зажерлися настільки, що ціни різко підняли.

Нема, тим більше, чого дуже нарікати, бо ж не втрафив я так, як знайомі львів'яни, яких ми стріли на Корфу. Вони приїхали до Туреччини якраз на День Пабєди. І були просто нажахані.

Вечеря. Залісяни приходять з колорадськими стрічками, багато хто вбраний в савєцку військову форму, особливо багато дітей в галіфе, в пілотках зі звйоздочками. При вході стоїть профура з довгими ногами і роздає гваздічькі, вітаючи спразнічькам. Далі починається концерт. Єстєствєнно з пєсні "Дєнь пабєди". Потім ведучий каже: "Вспомнім наших дєдав і бабушек!". І вони всі, як один, складають руки, мов до молитви, і повторюють за ведучим якусь скрєпну маячню.

Вони всі, як один, складають руки, мов до молитви, і повторюють за ведучим якусь скрєпну маячню

Ну, а потім – гульбан. Довгоногі дєвушки в спідничках по саме тово-во починають лізти на коліна чоловікам, які сидять без жінок, тягнути до танцю – одне слово рязань гуляє.

Ото було видовисько! Бодай би не наснилося. І сховатися українцям не було там де. А я що – пересунувся подалі від залісян і думаю про мормонів. Незважаючи на всі їхні дивацтва, є не одна в мормонів гарна риса: вони тихі і мовчазливі. Не п'ють, навіть чаю і кави, не курять, не крадуть, не бажають жони ближнього. Запитаєш, як пройти туди й туди, він тобі не тільки покаже, а ще й проведе.

Далебі такі сусіди були б куди зручніші, як оті-во.

– Ілю-у-у-уша! Дрянь такая! Я каму сказала-а-а-а! Прєкраті сипать пєсок на людєй!

Це Ілюша, дрянь такая, обсипав мене піском, безпомильно упізнавши в мені свого ворога.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Віктор Каспрук Політичний аналітик
Тарас Возняк Культуролог, директор Львівської галереї мистецтв ім. Б. Возницького
Євген Іхельзон Засновник проекту "Я люблю Азію"
Сашко Даниленко Мультиплікатор, художник
Погода