Україна для Росії – кістка в горлі

Українське питання залишиться для Заходу "червоною лінією"

Володимир Путін повернувся на глобальну авансцену. Світ готується до саміту Трамп–Путін, який, принаймні, на кілька днів перетворить на сміття всі інші новини. Втім, Путін завжди залишався на авансцені. Після свого українського "гамбіту" російський президент виконував соло в ролі чорного демона, а нині виступає в іншій якості - як партнер для діалогу із Заходом.

Захід готовий говорити з Путіним. Причому деякі західні лідери, які шоковані хуліганською відчайдушністю Дональда Трампа, вважають Путіна більш прийнятним співрозмовником. Факт безперечний, який повинен викликати ейфорію у кремлівського істеблішменту і гіркоту - у путінських критиків, - пише Лілія Шевцова для "Радіо Свобода".

Деякі західні лідери, які шоковані хуліганською відчайдушністю Дональда Трампа, вважають Путіна більш прийнятним співрозмовником

Але чи означає готовність Заходу до діалогу з Москвою, що ліберальні демократії забули про те, що викликало їх конфронтацію з Росією? Коротше, чи вирішив Захід забути про Україну і російську агресію проти цієї країни?

Судячи з останніх виступів Путіна, він сподівається, що ліберальні демократії втомилися ворогувати з Росією. Звичайно, можна зрозуміти прагнення лідера, вигнаного з вищої політичної ліги і вимушеного кілька років відсиджуватися за кремлівськими стінами, знайти привід для гарного настрою.

Здавалося б, привід знайдено! Хіба недавні візити до російського президента Ангели Меркель, Еммануеля Макрона, Нарендри Моді, західна присутність на економічному форумі у Санкт-Петербурзі, догідливі посмішки австрійського канцлера, запевнення в дружбі угорського та італійського прем'єрів, обійми болгарського прем'єра і чеського президента, а також зростання товарообігу Росії з Європою - хіба все це не означає перелому у відносинах? Тим більше що Трамп заганяє Європу в кремлівські обійми і торговельною війною з власними союзниками, і відмовою від ядерної угоди з Іраном (проти чого протестують європейці), і боротьбою проти "Північного потоку - 2" (що дратує Берлін). Однак найкращим подарунком російському президенту є підготовка до зустрічі з Трампом, що має стати підтвердженням повернення Путіна на світовий Олімп. Карти лягають виключно вигідно для Кремля.

Трамп може скільки завгодно закликати до повернення Росії в "Сімку" і називати Крим російським, але його адміністрація створює навколо Росії санітарний кордон

Але не будемо поспішати. Готовність Заходу до діалогу з Москвою не означає відступу. Угорський прем'єр Віктор Орбан і чеський президент Мілош Земан давно дружать з Путіним, отримуючи від Росії чималі дивіденди, можливо, й особисті. Але Угорщина і Чехія, тим не менш, беруть участь у санкціях проти Росії. Трамп може скільки завгодно закликати до повернення Росії в "Сімку" і називати Крим російським, тому що там говорять російською, але його адміністрація створює навколо Росії санітарний кордон.

Більш того, американська еліта консолідувалася на антиросійській основі, не знайшовши інших підстав для згуртування. Макрон може робити Путіну компліменти, а Меркель кокетливо приймати від Путіна троянди. Але обидва підтверджують для нетямущих: Європа санкції з Росії не зніме, поки не настане прогрес у виконанні Мінських угод щодо України. Для невиліковних оптимістів "Сімка" прийняла рішення про створення "механізму швидкого реагування", який повинен відповідати на "неприпустимі дії", які виходять від "таких країн, як Росія".

"Друзі" використовуватимуть ізоляцію Росії, продаючи їй повітря, як це робить Орбан

Але ж товарообіг зростає, а західні кампанії примудряються обходити санкції, скажете ви. Вірно. Західні уряди в інтересах власного бізнесу можуть прикривати очі на дірки в режимі санкцій. Але сподіватися на "друзів Росії" було б необачно. "Друзі" використовуватимуть ізоляцію Росії, продаючи їй повітря, як це робить Орбан. Угорський прем'єр блискуче конвертував дружбу з Путіним в російське фінансування (12,5 мільярдів євро!) будівництва АЕС "Пакш-2". Болгарський прем'єр Бойко Борисов намагається обміняти своє цілування Путіна на обіцянку Москви добудувати болгарську АЕС "Белене" і дотягнути до Болгарії газопровід "Турецький потік". Цікаво, що спробують виторгувати у Кремля італійці? У будь-якому випадку це буде віртуальна любов за солідну винагороду. Але очікувати, що "друзі" зажадають відміни санкцією щодо Росії? Цього не буде. Німеччина разом з Францією не втомлюються повторювати Москві та її "троянським коням" у європейському таборі: санкції з Кремля не знімемо, в свій клуб не пустимо, поки Росія не піде з України (ЄС тільки що продовжив "кримські санкції").

Сподіватися на те, що Трамп все ж остаточно посвариться з Європою, і Європа візьметься шукати заспокоєння в дружбі з Росією? Яка наївність! У трансатлантичній сім'ї сварилися і раніше, навіть з биттям посуду. Але співдружність пережила всі бурі. Тому що ця співпраця консолідує не тільки загальні принципи, а й присутність Росії, якій Захід не довіряє. До речі, і прокремлівські спостерігачі попереджають: "Поворот Європи від Америки до Росії... неможливий через страх перед східним сусідом і масу історичних чинників і забобонів".

Здача України - визнання Європою власного безсилля. Цього Європа дозволити собі не може

Словом, українське питання залишиться для Заходу своєрідною "червоною лінією", через яку не переступити. Навіть не через західні симпатії до українців. А тому, що здача України і перетворення її на "нічийну" зону провокуватиме Росію тренувати на Україні свої м'язи, створюючи постійний осередок напруженості. Здача України - визнання Європою власного безсилля. Цього Європа, нехай і слабовольна, дозволити собі не може. Цього Європі не дозволить зробити американський Левіафан, який залишає європейців нарощувати власні м'язи. Як ви думаєте, хто повинен стати об'єктом для демонстрації сили?

Нам ще належить осмислення того, чим стала для Росії її агресія проти України. Намагаючись утримати Україну від втечі в Європу, Росія поховала європейський вектор свого розвитку. Як можна бути європейською країною, силою утримуючи сусіда від європейського вибору?! Іронія в тому, що війна з Україною унеможливила і кремлівський євразійський проект. Яка Євразія без України і Лукашенка, який теж норовить просочитися в Європу. Без Назарбаєва, який створює противагу Москві, розвиваючи відносини з Вашингтоном і Пекіном?

Як би Кремль не хотів змусити світ забути про Україну - не вийде. І тому, що Захід не віддасть нікому право бити скло в своїх під'їздах. І тому, що Кремль постійно нагадує про Україну, зробивши її фактором своєї внутрішньої політики. І тому, що стримування Росії стало не тільки критерієм української ідентичності, а й ключовим принципом європейської безпеки.

Прагнучи зберегти Державу, Кремль своїм "українським походом" завдав по цій Державі нищівного удару

Росія спіткнулася об Україну. Втеча України стала для Росії болісним викликом і ударом по владі, яка вважає своєю місією відродження імперської могутності. Гірка іронія в тому, що прагнучи зберегти Державу, Кремль своїм "українським походом" завдав по цій Державі нищівного удару.

Copyright © 2018 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Єгор Стадний Директор аналітичного центру CEDOS
Олександр Поліщук Військовий дипломат, аналітик Фонду "Майдан закордонних справ"
Андрій Таїцький Викладач англійської мови. Працює у В'єтнамі
Сергій Тарута Народний депутат, лідер партії "Основа"
Вероніка Мудра Голова громадської організації "Біла Стрічка"
Погода