У кого і навіщо лідерка "Батьківщини" позичила ідею про "зовнішнє управління"

Юлія Тимошенко в ефірі одного з українських каналів розкритикувала т.зв. "зовнішнє управління" щодо України. У тому числі і за рахунок знищення науки та високотехнологічних галузей економіки: "Є негативне зовнішнє управління, мета якого – цинічно заробити на Україні. Ні уряд, ні президент, ні НБУ не приймають самостійних рішень".

Вона назвала негативні наслідки такого зовнішнього впливу. Наприклад, виведення грошей з економіки України призводить до знищення банківської системи й середнього класу, до штучної інфляції, завищених тарифів, еміграції, руйнування систем охорони здоров'я та освіти.

Характерно, що Тимошенко спробувала чітко розмежувати "негативне" зовнішнє управління та "позитивну" співпрацю України з "західними" інституціями - МВФ, США та ЄС.

У цьому вся Тимошенко. Традиційно намагається говорити те, що дозволить сподобатися максимально широкому колу виборців. Але що вплинуло на появу таких заяв саме зараз?

Теорія "зовнішнього управління"

За часів "холодної" війни на теренах Азії і Африки практикувалась схема, коли тією чи іншою країною керували де-факто з радянського чи західного (переважно американського) посольства. Здебільшого це відбувалося у так званих "країнах, що не відбулися", тобто ставали жертвами нестабільності, воєн і переворотів, жорстоких економічних криз тощо. Тому потужні держави намагалися врятувати їх від цілковитого краху, перебираючи на себе важелі управління з рук місцевих царьків та їх оточення. І тоді у відповідній амбасаді з'являлося щось на кшталт паралельного уряду, який реально керував тією чи іншою галуззю, ховаючись за спиною тубільного керівництва. Це робилося, щоб така держава залишалася в зоні впливу США, Франції, СРСР тощо і не потрапила до табору союзників ідеологічного ворога.

Яскраві приклади - це режими розділених у часи "Холодної війни" Кореї та В'єтнаму. Сполучені Штати мають добре задокументовану історію втручання. Її нещодавно описав Ішан Тарур на сторінках The Washington Post. Зокрема, США здійснювали військове втручання в цілу низку країн в Карибському басейні і Латинській Америці, а також організовували перевороти проти демократично обраних популістів.

Аналогічно діяв і СРСР. Зокрема, завершення Другої світової війни ознаменувалося перетворенням ряду держав Східної Європи на сателітів СРСР, чому сприяла військова окупація (частини Радянської армії залишилися після закінчення війни) і насадження прорадянських режимів — прокомуністичних партій та таємних служб; "чистки" (страти) місцевих компартійних керівних кадрів; придушення народних протестів та повстань; "хірургічні" (силові, терористичні, криваві) насильницькі трансформації їх суспільної системи.

Таким чином, теза про "зовнішнє управління" є виразною алюзію до часів "холодної війни" та має викликати у слухачів та глядачів відповідний набір асоціацій.

Слід Медведчука

Тимошенко сьогодні повторює риторику лідера громадсько-політичного руху "Український вибір – влада народу" Віктора Медведчука. Зокрема, переговорник №1 між Києвом та Москвою "викриває" модель зовнішнього управління Україною з боку США та МВФ ще з 2014 року.

Наприклад, в одному з інтерв'ю він пояснював своє включення до "санкційних списків" США, в тому числі, критикою зовнішнього управління. Тоді Медведчук заявляв наступне: "Щодо мене кілька років діють санкції Сполучених Штатів Америки. Вони є інструментом політичного переслідування за мою жорстку і принципову позицію проти зовнішнього управління, яке Вашингтон запровадив в Україні з 2014 року. І я буду продовжувати боротися проти їхньої політики, спрямованої на продовження збройного протистояння на Донбасі, проти спроб будь-якою ціною зірвати обміни людей. Я буду обстоювати ідею саме мирного врегулювання на сході України, яка так не подобається США, буду обстоювати незалежність і суверенітет України".

У квітні цьогоріч в інтерв'ю німецькому виданню Deutsche Welle він повторив ці тези, зазначивши, що вбачає прояви "зовнішнього управління" у тому, як віце-президент Байден тиснув на українське керівництво, вимагаючи звільнити генпрокурора Шокіна.

Тобто, ідея "зовнішнього управління" - це фірмова теза Медведчука, яку він відстоює послідовно кілька років поспіль. Але чому її почала ретранслювати Тимошенко? І не лише вона. Зокрема, про схоже заговорили Сергій Тарута та інші політики.

Чому лунають тези про "зовнішнє управління"

Причини слід шукати в електоральних планах політиків. Медведчук давно працює із опозиційним електоратом. Нещодавно він оприлюднив власні плани щодо участі у наступних парламентських виборах та перелік політичних сил, які поділяють його погляди, назвавши "Опозиційний блок" та "За життя!". Він, очевидно, всерйоз планує зайняти політичну нішу основного представника інтересів у першу чергу східних регіонів. Тому послідовно виголошує тези, близькі та зрозумілі потенційним виборцям, які схильні вбачати причини всіх бід саме у "зовнішньому управлінні над Україною".

Щодо Тимошенко все цікавіше. На даний момент вона – лідер президентських рейтингів. Але все не так однозначно, адже голосів, які вона може одержати, все одно недостатньо для перемоги.

Очевидно, Тимошенко та її політтехнологи претендують на розширення своєї електоральної ніші за рахунок виборця, опозиційного до прозахідного курсу на НАТО, ЄС та США. Це тим більш логічно, якщо врахувати, що чинний президент все більше орієнтується у своїй риториці на "західного виборця" - лунають гасла про євроінтеграцію, помісну церкву та вступ до НАТО.

Тимошенко повторює риторику Медведчука, оскільки вважає її найбільш ефективною для комунікації з опозиційним електоратом. В першу чергу, виборцями Сходу України, які вважають ідеологію Медведчука своїм політичним орієнтиром. Однак Тимошенко не хоче сваритися з Заходом, тому говорить про "позитивну співпрацю" з МВФ та ЄС. Більше того, вона і тут знаходить можливість "вкусити" президента та його оточення, вбачаючи у "зовнішньому управлінні" прояви слабкості української влади.

Загалом ідея Тимошенко видається логічною, однак її реалізація може мати непрогнозовані наслідки. Якщо з боку того ж Медведчука заяви про "зовнішнє управління" звучать цілком логічно та природно, то з Тимошенко та інших політиків все виглядає не дуже достовірно.

Петро Олещук, для Gazeta.ua