Лєна Чиченіна
Арт-оглядачка
12.05.2018
1650

Чому не всі радіють участі України в Каннах

Боротьба зради і перемоги

На 71-му Каннському кінофестивалі в двох престижних конкурсних програмах беруть участь українські стрічки. Втім, як виявляється, не усі співвітчизники радіють з цього приводу, - пише Лєна Чиченіна для espreso.tv.

Здавалося б, де вже тут шукати зради, але якщо поставити таку мету, то можливо усе. Отже, давайте розбиратися. Стрічка "Жінка на війні" потрапила до програми "Тиждень критики", завдання якої показати фільми режисерів, які, на думку відбірників, мають усі шанси стати серйозними майстрами.

Режисер стрічки - Бенедикт Ерлінгссон, як бачимо, ніякий не українець, а ісландець. Головна героїня теж ісландка - жінка, яка самотужки береться захищати природу цієї країни. То до чого тут Україна взагалі? Європейці не побачать вітчизняних реалій, не дізнаються про нашу війну і про російську агресію. Чому радіти? До того ж, на цю історію пішли гроші платників податків, позаяк "Жінка на війні" перемогла на 10-му пітчингу Держкіно.

Головна героїня стрічки "Жінка на війні" - ісландка, яка самотужки береться захищати природу цієї країни. То до чого тут Україна взагалі?

Насправді, фільм став копродукцією трьох країн - України, Ісландії та Франції. З нашого боку мало місце не лише фінансування, а і робота частини знімальної групи - другий режисер, продюсер, костюмер, частина акторів, графічні дизайнери, художник-декоратор та відеоінженер. Частина зйомок відбувалася теж на території України.

Але для багатьох українців цього мало. Вони вважають, що усілякі копродукції - це все не те, бо вітчизняний фільм повинен бути таким на сто відсотків. Втім, не так все просто у сучасному кіносвіті. Знімати "на трьох" а то і більше - абсолютна норма.

Українці вважають, що усілякі копродукції - це все не те, бо вітчизняний фільм повинен бути таким на сто відсотків

Власне, усі ці масштабні кіноринки на Каннах, Берліні, Венеції створені для пошуку міжнародних партнерів. Для розвитку індустрії, налагодження зв'язків і виходу у світовий контекст важливіший сам факт участі у процесі. Якщо співпраця усіх задовольнила, то українські компанії отримають певну репутацію, а, отже, і нових партнерів.

З другим українським фільмом на Каннах ситуація ще складніша. Йдеться про "Донбас" Сергія Лозниці. Його показали у програмі "Особливий погляд". Тут теж копродукція - Україна, Німеччина, Франція, Нідерланди, Румунія.

З другим українським фільмом на Каннах ситуація ще складніша. Йдеться про "Донбас" Сергія Лозниці

"Зрада" у цьому випадку будується на самому Лозниці. Бо вважають, що якийсь він не український. Навіть антиукраїнський. Що хорошого цей чоловік може зняти про таку дражливу тему як російсько-українська війна? Що подумають європейці? Чи не буде його фільм на користь агресору?

Сергій Лозниця і справді довгий час працював у Росії. Багато його стрічок описують тамтешню дійсність. Але усе ж, він громадянин України, який нині живе в Німеччині. Ситуація з усім цим настільки заплутана, що цілком можна ставити гештег "лозницянаш".

Ситуація з усім цим настільки заплутана, що цілком можна ставити гештег "лозницянаш"

Українська Вікіпедія визначає його як "російського режисера білорусько-українського походження". Російська - як "украинского режиссёра белорусского происхождения". Сам Лозниця, схоже, вважає себе космополітом, бо однаково спокійно реагує, коли його представляють у два різні способи.

Росіяни воліють затягти його на свій бік. І це не дивно - режисер постійний учасник престижних фестивалів, у нього доволі гучне ім'я, до його думки прислухаються і на його стрічки чекають. Звісно, Росії вигідно, аби у світі його вважали їхнім. Навіть попри те, що у стрічках Лозниці РФ - це якась країна ідіотів, заляканих громадян без почуття власної гідності та тотальної неповаги до людини.

У стрічках Лозниці РФ - це якась країна ідіотів, заляканих громадян без почуття власної гідності та тотальної неповаги до людини

Україна намагається і собі поборотися за режисера. Але існують думки про те, що, може, не варто цього робити. І тут передусім згадують документальну стрічку "Майдан", яку теж свого часу показали на Каннському кінофестивалі. Світові критики її оцінили суперпозитивно, але в українців виникли питання. Найчастіше реакція була такою: "На Майдані такого не було".

І справді, ця стрічка суттєво відрізняється від усього того, що зняли режисери про Революцію гідності. Зазвичай вона зображалася героїчніше, динамічніше, красивіше та подекуди навіть із глянцевістю. Лозниця ж зняв кіно з авторським поглядом, який не передбачає ані пропаганди, ані створення піднесених відчуттів, ані ось цього "представлення України у світі". Ну, до того ж, витримати довжелезні кадри по кілька хвилин під силу далеко не кожному, арт-гаус як-не-як.

Фільм Лозниці показує усю суть Євромайдану, ту трансформацію, яка відбувається з українським народом - неймовірне бажання переходу від совка до цивілізованого суспільства

Це глибока, багаторівнева робота, яка, як на мене, глибше за інші показує усю суть Євромайдану, ту трансформацію, яка відбувається з українським народом - перехід, чи радше неймовірне бажання переходу від совка до цивілізованого суспільства. І так, Майдан у Лозниці - це щось далеке від європейської естетики. Ми бачимо приміщення з активістами, де усі стіни заклеєні якимись папірцями, плакатами, оголошеннями.

Простір завалений купою мотлоху, самі люди одягнені переважно у пострадянському "сірому" стилі. Зі сцени чується якась шароварщина - як не музична, так поетична. Знаменита пісня "Вітя, чао!" - це ж абсолютна квінтесенція пострадянськості. Але разом із тим ми бачимо людей, які хочуть витягти самі себе з цього болота, хоч за волосся, хоч за вуха.

Сам же Сергій Лозниця в одному інтерв'ю сказав, що після розпаду СРСР в Україні встигли народитися "живі" люди, які готові боротися за те, щоб жити в громадянському суспільстві. Тим часом як Росія йде у зовсім протилежний бік.

Після розпаду СРСР в Україні встигли народитися "живі" люди, які готові боротися за те, щоб жити в громадянському суспільстві. Росія йде у зовсім протилежний бік

Від себе ж додам, що цивілізоване, громадянське суспільство будується на повазі. Як до себе і до своїх прав, так і до інших. Зокрема, це і право на власну думку, яка може відрізнятися від вашої. У нас же досі плутають це право із російською пропагандою. Якщо придивитися, то різниця суттєва, варто вчитися її бачити. Ну і, звісно, не розкидатися своїми талантами, як ми це любимо робити. Бо зірки світової культури українського походження, які мусять реалізуватися зокрема і в Росії - це тема окремої і великої розмови.

Передруковується з дозволу автора

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олена Косенко Психолог
Ольга Горбань Психолог
Олександр Скакунов Засновник освітньої платформи Zero to Hero
Зоя Казанжи Журналістка, медіа-тренер, письменниця
Олексій Кущ Фінансовий експерт
Погода