П'ята хвиля еміграції: чому молодь їде за кордон

Чотири риси сучасних українських емігрантів

У школі ми вчили, що українських емігрантів прийнято ділити на чотири хвилі.

Перша – "трудові емігранти" (середина XIX століття – початок Першої світової). Це переважно молоді, самотні чоловіки, бідні й неписьменні. А також молодь, яка не бажала служити в російській чи австрійській арміях.

Другу хвилю еміграції (між Першою та Другою світовими війнами) спричинили економічні та політичні чинники. Радянську Україну залишали незгодні з повоєнними режимами та ті, хто боровся проти радянської влади.

Третя хвиля (з кінця Другої світової війни до 1980-х років) – "політична". Прихистку шукали "антирадянські елементи", військовополонені, люди, які не змогли повернутися на батьківщину, а також дисиденти.

Четверта хвиля "заробітчанська" – розпочалася у "голодних" 1990-х роках. Тоді найбільше їхали до Росії, США, Канади, Казахстану, Молдови, Польщі, Бразилії. Звісно, поділ достатньо умовний, але відображає загальну тенденцію, - пише Марія Прус для "Голос Америки".

Давно час виокремити нову, п'яту хвилю української еміграції. У США постійно зустрічаю багато молодих українців - ровесників незалежності, які їхали сюди в 20-30 років. Їх не можна порівняти із попередніми поколіннями.

По-перше, такі молоді українські емігранти – не заробітчани. Вони не тікають від злиднів на батьківщині, не "шукають кращої долі" за океаном. Вони освічені, вільно говорять англійською й іншими іноземними мовами. Це молоді професіонали.

Таким людям непогано й в Україні, вони працюють на великі корпорації, в IT-галузі, в неурядових організаціях. Але за кордоном мають кращі шанси стати успішними. Еміграція – їхній свідомий вибір, адже "там" простіше здійснити свою мрію.

Еміграція для нового покоління – не ціль, а інструмент для повної реалізації свого потенціалу

Їх відшукують "рекрутери" з Facebook чи Twitter й перевозять у штаб-квартири у Каліфорнії. Вони стають інженерами й запускають ракети SpaceX. Вони відкривають свої крамниці модного одягу у Нью-Йорку, ходять по американських подіумах, будують кар'єру в ООН, МВФ і Світовому банку, відкривають свої стартапи у Техасі чи благодійні організації у Флориді. Еміграція для нового покоління – не ціль, а інструмент для повної реалізації свого потенціалу.

По-друге, вони космополіти. У них немає культурного шоку, коли живуть у хостелі у Швеції. Коли спілкуються в літаку з французько-алжирськими студентами, коли вперше у житті на власні очі бачать напис "Голлівуд".

Вони виросли на серіалі Друзі й легко можуть уявити себе його героями, коли питимуть каву на дивані нью-йоркської кав'ярні чи працюючи в універмазі Сакс. Завдяки телебаченню, а потім інтернету, чудово знають західні, передусім американські цінності. Слухають ті самі пісні, що й американські підлітки. Використовують ті ж хештеги в Instagram.

Це покоління виросло із мрією отримати магістерку у Сорбонні. Місяць подорожувати Індією, а потім відкрити власний бізнес у Кремнієвій долині. Або продати все майно, купити вітрильну яхту й подорожувати на ній світом. Їх важко здивувати, вони швидше адаптуються у нових умовах, і з "емігранта" швидко перетворюються на "свого" у будь-якому різношерстому суспільстві.

По-третє, вони політично свідомі, але не політично упереджені. Вони знають, що відбувається в Україні, у ЄС, у США. Можуть підтримати розмову й мають свій погляд на діяльність Дональда Трампа, Юлії Тимошенко чи Терези Мей.

Новоприбулі українці-емігранти ходять на українські фестивалі, кінопокази, політичні акції, вони патріоти й уболівають за Україну. Але у них немає ненависті та упереджень до представників окремих народів, релігій. У них є друзі росіяни, євреї, араби, узбеки, білоруси, афроамериканці, латино і німці. За певними винятками, тих самих молодих росіян чи білорусів до США чи Європи приводять ті ж мрії й сподівання. Часто попри мову та походження вони всі мають схожі політичні, чи аполітичні, погляди.

І нарешті, вони можуть повернутися до України. Попереднім хвилям еміграції, політичним чи релігійним біженцям, дорога додому була закрита. Але це мігрантське покоління їздить до України провідувати родичів і друзів.

Якщо в певний момент в Україні з'являться чудові умови для малого бізнесу, податки знизять, корупцію подолають, громадські організації отримають вплив на владу, – емігрантська молодь може повернутись

Вони не планують прожити все життя у місці, де живуть зараз. Нью-Йорк вони можуть легко поміняти на Маямі, Каліфорнію – на Гаваї, з Польщі переїдуть до Німеччини, з Данії – до Нідерландів, зі Швеції – в Канаду. Завжди шукатимуть, де їм краще. І якщо в певний момент в Україні з'являться чудові умови для малого бізнесу, податки знизять, корупцію подолають, громадські організації отримають вплив на владу, – емігрантська молодь може повернутись.

Вони не обмежують себе стереотипами й страхами, кордонами й візами, й вони шукатимуть нові можливості емігрувати з України. Не тому що не люблять її, а тому, що їх чарує й кличе до себе цілий світ.

Замість того, щоб "киснути" удома, вони досягатимуть успіху за кордоном. І таким чином зроблять для іміджу своєї батьківщини набагато більше. Тому що коли про їхній стартап писатиме Vice чи Vox, вони гордо говоритимуть, що вони з України.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"