Олігархи готують нам проект "Вакарчук – президент"

Грейдер для Месії

Не пізнали сценарій? А все це було зовсім недавно, майже в деталях так само. Пригадайте: революція у розпалі, вже зрозуміло, що час Овоча вийшов, водночас авторитет "лояльної опозиції" та її лідерів, які блазнюють на сцені Майдану та по черзі бігають до Овоча на "перемовини", також м'яко кажучи невисокий. І тут нам красиво, перед десятками телекамер викатують на грейдері Його – рівновіддаленого від обох сторін, але водночас ніби несподівано "нашого", розумного, стриманого, того-хто-сам-зробив-свої-статки.

Класична картинка: всі у лайні, а він на білому коні, - соррі, на білому грейдері, - і у білому костюмі, - пише Євген Дикий для сайту "Обозреватель".

Пройде півроку, і ми з першого туру оберемо його президентом. Він говоритиме правильні слова, ті, які ми хотіли почути – "деолігархізація", "очищення влади". Пройде ще чотири роки, і ті самі "беркути", які створювали фон для телекартинки із грейдером, ставитимуть на коліна протестувальників проти його правління та вилучатимуть у пенсіонерок його портрети із "нечемними" написами. Західні посли, які мліли від його чудової англійської та досвіду міжнародника, навіть не ховатимуть розчарування та безрезультатно вимагатимуть він нього припинити захищати корупціонерів. "Деолігархізація" звучатиме кумедно на фоні його бізнес-партнерства із Ахметовим. А нам тим часом будуть знову напарювати нового "месію", в точності за тим самим сценарієм. І робитимуть це ті самі люди.

Конкретна фігура, яку мали верхи на грейдері вивезти перед наші очі, була обрана в останній момент. Спершу на цю саму роль ляльководи пробували ще яскравішого персонажа – крутого спортсмена, гордість країни, з чесно заробленими на рингу статками. Але у надто складній революційній ситуації виявилось, що "месія" не може бути на сто відсотків тупою маріонеткою, а мусить мати інтелект для імпровізацій та вміти відкривати рота без папірця. Тому "добро з кулаками" в останній момент зняли з ролі (для окупності вкладених раніше інвестицій цілком вистачило позиції столичного мера), нам же пред'явили образ чесного бізнесмена – виробника наших улюблених цукерок. Сценарій спрацював, ми купились по повній, і сценаристи – Фірташ, Льовочкін та Пінчук, - отримали очікувані плоди успішного проекту. Але всякі солодощі мають свій термін дії, термін придатності "цукерок від Рошен" явно добігає кінця, і ті самі сценаристи готують нам нового "месію" - цього разу під брендом "співочий Макрон".

Мене абсолютно не цікавлять особисті риси Святослава Вакарчука. Коли йдеться про можливого президента моєї країни, мене в першу чергу цікавлять гроші: хто інвестував в проект, і які "обязи" перед спонсорами муситиме відпрацьовувати новий "месія"? Проект "співочий Макрон" фінансується Віктором Пінчуком та російським "Альфа-Банком". Особисто для мене це більш ніж достатня інформація, щоб не цікавитись будь-якими іншими подробицями. Мої інтереси та інтереси моєї країни явно не співпадають з інтересами Росії, "Альфа-Банку" та місцевих олігархів – "зірок" кучмівської епохи. І кого б вони не наняли грати роль "месії", хоч янгола з крильцями – цей спектакль не для мене.

Але все ж варто замислитись над нюансами, які відрізняють попередню версію проекту від оновленої. Від "чесного кондитера" інвестори отримали не все, що хотіли. Він дотримав всі "обязи" щодо захисту інтересів олігархів та недоторканості корупційної системи. Вкладені в прокат грейдера кошти окупились "пайщикам" мільйонократно за рахунок вкрадених у нас з вами грошей. Але він чи то не зміг, чи то щиро не схотів виконати другу частину забаганок інвесторів: не капітулював, не дав закінчити війну на Сході на умовах Росії.

За бажанням чи за збігом обставин, але він виявився більше українцем, аніж від нього очікували в Кремлі та у офісах олігархів. Так, він не та людина, яка поведе наші танки на Крим чи Москву – але ж і "автономію Домбабве" та зрадливе "примирення" ми не отримали. Помилились тоді не лише фірташі та льовочкіни – такі само надії на "здатність бізнесмена за бабло домовитись про все" покладали і у Кремлі, власне саме за цю стратегічну помилку був викинутий на пенсію екс-посол РФ Зурабов. І ось розчаровані бізнес-партнери готують йому заміну – саме таку, яка гарантовано "принесе країні мир". Той підступний та ганебний мир, який гірший за відкриту війну. "Русский мир".

Вперше про проект "Вакарчук – президент" як про щось серйозне, а не як анекдот, я почув більше року тому від одного з російських дипломатів. Він не потрапив зараз під "депортацію Скрипаля", бо був змушений ще раніше терміново залишити Україну після провалу чергової шпигунської мережі ГРУ. Так, от саме цей "птєнєц гнєзда Лаврова" вперше озвучив мені тезу про Вакарчука як про "президента примирення": "Ну от уяви, обирають його президентом, і він каже: я, український президент, хочу приїхати в українське місто Донецьк та говорити напряму зі своїми виборцями. І з ним там стануть говорити – на ньому нема крові, він нічим себе не заплямував". І дійсно, з точки зору Кремля Вакарчук нічим не "заплямований" - не лише не брав до рук зброю, як наприклад зірка світової опери покійний герой ДУК Василь Сліпак, але навіть не співав для бійців на фронті, як десятки українських артистів, не збирав кошти на армію. Лише заспівав про "нетвою війну" - ніби і не пряма трансляція ворожих тез, так, "висока мистецька рефлексія", але ж кому треба зрозуміють… "Хто треба" зрозуміли правильно, і тепер інвестують російські гроші у "співочого Макрона".

Загалом у цій нехитрій схемі нема навіть особливої інтриги. Все просто та примітивно – ми раз повелись на такий сценарій, і тепер ляльководи впевнені, що вдруге ми легко купимось на той самий спектакль. Нащо винаходити нове, якщо старе перевірене працює?

Лишається буквально пара запитань. Головне: ми дійсно настільки лохи, що вдруге дамо так легко нами маніпулювати? Знову проковтнемо точно таку наживку, лише у трохи іншій, "стенфордській", цукерковій обгортці? І другорядне питання, так, суто з цікавості до сценічного мистецтва: Слава, грейдер де?! Ну має ж він урочисто виїхати з-за лаштунків, інакше якось непафосно! Грей-де-ра, грей-де-ра!

Передруковується з дозволу автора і видання "Обозреватель"