Чому саме українці потрібні Європі?

Європейці заохочують українців не тільки їздити на роботу в свої країни, але і залишатися там назавжди

Впродовж декількох останніх років ми спостерігаємо нове для України явище – масовий відтік кадрів на роботу за кордон. Ця тенденція з'явилась на початку 2010-х і підсилилася у 2014 році. Причини цього явища лежать на поверхні, але їх все одно потрібно добре усвідомлювати. Це падіння економіки, війна на Сході України та відсутність перспектив для широких верств населення.

Почнемо з того, що порівняємо економічне зростання країн Європи та України. Візьмемо показники деяких країн після світової кризи 2009 року. Наприклад, за інформацією Світового банку, ВВП Польщі за сім років, з 2010 по 2016, в середньому зростав на 3% за рік (всього за сім років: 21,58%). За цей же період ВВП Чехії зростав в середньому на 1,9% в рік (всього за сім років: 13,36%), Литви – на 3,22% (всього за сім років: 22,56%), Росії – на 1,85% (всього за сім років: 13%), України – за сім останніх років ВВП впав на 4,15%. Тобто наша країна живе бідніше за саму себе сім років тому, в той час, як сусіди нарощують економічне зростання. Це означає, що в цих країнах створюються нові робочі місця, зростає мінімальна зарплата, підвищується платоспроможність населення. Єдине виключення з наведених сусідів України – це Росія, де непогані показники зростання економіки залишились в минулому і вона переживає період стагнації.

Тепер розглянемо демографічні показники наведених вище країн. Згідно даних Євростату на 2015 рік народжуваність у Польщі на одну жінку складає 1,3 дитини, у Чехії – 1,5, у Литві – 1,7. У Росії цей показник дорівнює 1,75, в Україні – 1,5. Бачимо, що населення всіх наведених країн зменшується, бо для утримання постійної кількості осіб, що живуть в тій чи іншій країні, рівень народжуваності на одну жінку повинен бути не менше ніж 2,3. При цьому, як вказано вище, економіка в Східноєвропейських країнах зростає.

Таким чином, для того, аби це зростання продовжувалося, потрібно заохочувати нові робочі руки з-за кордону. Бажано, аби ці робітники вміли працювати, були готові до понаднормового робочого дня, та щоб держава не витрачала багато грошей на їхню соціалізацію. І тут потрібно подивитись на мапу та побачити – звідки можуть європейські країни залучати трудових мігрантів? Особливо враховуючи те, що поляки, словаки, прибалти, румуни, угорці, болгари ще з середини 90-х років активно їхали працювати в країни розвинутої Західної Європи, де багато з них оселилось і не бажає повертатися додому.

Останнім великим резервом робочої сили в Європі є українці. І саме зараз це почали дуже добре усвідомлювати європейці, коли зіткнулися з так званою міграційною кризою – мільйонами біженців з країн Близького Сходу та Африки. Ці прибульці погано адаптуються в європейському суспільстві, не опановують мову, не можуть працювати на багатьох спеціальностях, а часто і не хочуть цього робити в силу культурних та релігійних причин.

Наприклад, більшість сирійських жінок, які потрапили до Німеччини, не можуть працювати у сфері послуг, бо з релігійних причин не мають права торкатися чужих чоловіків. Крім того, основним їхнім обов'язком вдома було готувати їжу та дивитись за дітьми. Вони просто не звикли працювати в тому сенсі, як це розуміють європейці. Тому і користі з таких робочих рук не буде і в Європі вже розрізняють питання допомоги біженцям та їхньої адаптації. При всій сьогоднішній європейській толерантності, гроші вони рахувати вміють дуже добре.

Саме тому європейці налаштовані рішуче – їм потрібні українці й вони готові їх запрошувати на роботу, платити зарплату не меншу, ніж своїм громадянам, забезпечувати офіційне працевлаштування та нормальні умови життя. Пересічний українець, крім того, що є людиною працьовитою, ладен швидко пристосуватись до місцевого суспільства і не потребує додаткових державних витрат на своє утримання. Тому умови праці та роботи для трудових мігрантів з України будуть тільки покращуватися з року в рік. Підвищення стандартів життя, підтримка пенсіонерів та подальший економічний розвиток вимагають від урядів країн Європи, зокрема Східної, заохочувати українців не тільки їздити на роботу в свої країни, але і залишатися там назавжди.

Що може зробити український уряд для того, аби процес трудової міграції значною мірою скоротився? Як це не сумно – не так вже і багато. Звичайно, потрібно розвивати економіку, відкривати країну для інвестицій, захищати право власності, реформувати судову систему. Але для того, щоб економіка динамічно зростала, нам також будуть потрібні робочі руки. І в нас така сама проблема, як і в європейців – депопуляція. Вихід тут може бути такий же – заохочувати трудових мігрантів з бідних країн, зокрема азійських. Але є велике питання – чи готове українське суспільство спокійно сприймати поруч із собою представників інших народів? Маємо замкнене коло – розвиток економіки потребує людей, але українці ще не готові стати такими толерантними до іноземців, як більшість європейців чи американців.

Отже, висновок однозначний – як би інтенсивно не працював український уряд, аби забезпечити зростання економіки, Україні потрібно не просто підвищувати свій ВВП, а щоб показники були вищі в два рази за сусідів у країнах ЄС. Це повинні бути цифри не менше 9-10% річного зростання ВВП на протязі десяти та більше років. Тільки за цих умов українцям стануть не цікаві польські чи литовські зарплати.

Хоча все одно наші громадяни будуть їхати до Німеччини, Норвегії, Великої Британії, рівня життя яких ми не зможемо досягнути ще довго. А європейці, в свою чергу, не будуть стояти на місці, та "полюватимуть" на українські робочі руки з метою їхнього заохочення до роботи і життя в своїх країнах. Але є і приємна новина – всі українці не поїдуть за "довгим євро", життя продовжуватиметься. Завжди знайдуться наші співвітчизники, які будуть повертатися додому з-за кордону та намагатися розбудовувати Україну.

Василь Воскобойник, записано з коментаря для Gazeta.ua