Ми все ще у своєму ґетто

На шляху до домінуючої нації

Поволі, зі скрипом, долаючи ущелини, бурхливі ріки і болота, українська мова пробивається, як трава крізь асфальт. Рух "я перейшов (-шла) на українську" повзе з черепашою швидкістю, але таки повзе. Навіть окремі блогери переходять на нашу мову.

З'явилися й письменники, які перейшли на українську, поет Борис Херсонський написав цілу книжку українських віршів, українські вірші народилися в Олександра Кабанова. Цей кволий і далеко не масовий рух, звичайно, тішить, але якщо зазирнути у віддалені часи, то все відбувалося куди рішучіше і швидше.

Коли п'єси і вистави корифеїв українського театру – Карпенка-Карого, Кропивницького, Садовського, Саксаганського – почали збирати великі тлуми глядачів навіть у Москві чи Петербурзі, раптом засвербіло в п'ятах і представникам інших народів. Несподівано й московити кинулися клепати українські п'єси з гопаками та саморобними піснями. А чому? Бо було фінансово вигідно. Вигулькнули й видавці, як-от Губанов, який взявся друкувати "книжки для народа".

Коли п'єси і вистави корифеїв українського театру почали збирати великі тлуми глядачів, несподівано й московити кинулися клепати українські п'єси з гопаками та саморобними піснями. А чому? Бо було фінансово вигідно

Наприкінці ХІХ сторіччя бачимо, що до української літератури починають долучатися євреї, одні пишуть теж п'єси, інші беруться видавати українські книжки, ще інші пишуть поезію та прозу. Одним з перших українських поетів єврейського походження був лікар Кесар Білиловський (1859–1938), про якого Пантелеймон Куліш писав: "се той Білило (він уживав псевдонім Цезар Білило, – Ю. В.), що білитиме нашу мову".

Йшлося тут про те, що Білиловський писав настільки вишуканою українською мовою, аж самого Куліша пройняло.

А наступним євреєм, точніше білоруською єврейкою, що білила нашу мову, була Олена Курило (1890 – після 1946), яка працювала в правописно-термінологічній комісії, займалася діалектологією та брала участь в етнографічних експедиціях, написала дуже важливі "Уваги до сучасної української літературної мови", недавно перевидані, якими я уважно й досі користуюся. З 1932-го її більше не публікували, а в 1938-му арештували за український буржуазний націоналізм. Відбула табори, вижила, але вийшла на волю аж у 1946-му, далі доля її невідома.

Білоруську єврейку Олену Курило арештували за український буржуазний націоналізм

Ще одним цікавим феноменом був Грицько Кернеренко (1863–1921). Про нього у спогадах на еміграції згадав Анатоль Гак: "Член багатої єврейської родини (справжнє прізвище його – Кернер), Кернеренко, що вищу освіту дістав у Мюнхені та Харкові, писав оригінальні українські вірші, а також перекладав на українську мову поезії Гайне, Пушкіна тощо. 1909 р. в Гуляй-Полі вийшов друком збірник його творів під назвою "Менти надхнення". Але з огляду на свою національність та соціальний стан, Кернеренко, зрозуміла річ, не міг мати сталих контактів ні з гуляйпільською інтеліґенцією, ні, тим більше, із селянами. Проте коли мені почали витикатися такі-сякі "українські вуса", я протоптав собі стежку до Кернеренка: ходив до нього по українські книжки. Григорій Борисович ставився до мене прихильно. Крім книжок, що він давав мені їх читати, поет, пригадую, одного разу дав і адресу книгарні "Украинская старина", звідки я потім виписував собі українську літературу".

Але вже в 1920-х в українську літературу і науку рекрутувалася особливо значна група євреїв і росіян. Хоча євреїв виявилося таки більше, ніж росіян. Що, звісно, дуже цікавий феномен.

А ще цікавіший феномен полягає в тому, що багато кого з них було репресовано саме за український буржуазний націоналізм! Назву лише репресованих, а про кожного з них самі собі почитаєте в інтернеті.

Чудовий прозаїк і поет Борис Тенета, який перетяв собі жили в тюрмі, не витримавши тортур, Іван Кулик, Григорій Епік, Борис Манжос, Андрій Хвиля, який так мужньо боровся з націоналістами, що й сам ним став, прозаїк та перекладач Леонід Пахаревський, Григорій Цвігун, критик Самійло Щупак та Раїса Троянкер, яка хоч і не була репресована, але змушена була покинути Україну.

На фронті загинули Арон Копштейн, Давид Каневський, Юрій Корецький, Леонід Зимний. Німцями розстріляні автор цікавих етнографічних нарисів Федір Бахтинський і поет Микола Первач (Яків Гальперін), який товаришував з Оленою Телігою і публікувався в "Літаврах" та іншій окупаційній пресі.

Окремо хочу згадати талановитого і доволі плідного поета Лібера Рабиновича (1898–1938), який жив у єврейській колонії на півдні України, а пізніше в Харкові, де й був арештований та розстріляний як учасник "терористичної шпигунсько-сіоністичної організації".

Після Другої світової з'явилося теж чимало письменників єврейського походження. З найзначніших треба назвати поета, перекладача і прозаїка (автора одного з найкращих на ту пору романів "Дикий мед") Леоніда Первомайського, перекладача Гемінґвея Мара Пінчевського і, звісно ж, Леоніда Кисельова, який писав:

Я постою у края бездны

И вдруг пойму, сломясь в тоске,

Что все на свете – только песня

На украинском языке

Натомість Західна Україна не може похвалитися такою плеядою письменників єврейського походження, там вони здебільшого писали польською або рідною. А проте одного можна згадати – Йосип Чорненький (справжнє прізвище Йосип Шварц), комуніст, публікувався у "Вікнах", побував на засланні, виїхав до Америки і в "Свободі" (1955, починаючи з №49) опублікував цікаві спогади. Наполовину єврейське походження мала славетна родина Рудницьких.

Євреї завше підтримували домінуючу націю. В Польщі – польську; в Росії і Совєтському Союзі – російську

Який з цього екскурсу можна зробити висновок? Євреї завше підтримували домінуючу націю. В Польщі – польську, хоча й були винятки, коли підтримали Січових Стрільців, але інтелектуально були завше польськими патріотами; в Росії і Совєтському Союзі – російську (хоча ті нечисленні галицькі євреї, що пережили Шоа, розмовляли в нас радше українською – в її галицькому варіанті, аніж російською).

Лакмусовим папером того, що євреї і росіяни не переходять так масово на українську, як то було в 1920-х роках, мабуть, є той сумний факт, що українці все ж не стали домінуючою нацією. Ми все ще там – у своєму ґетто.

Єдине, що тішить – вати, зрадофілів і всепропальщиків серед українських євреїв відсотково менше, ніж серед українців та українських росіян, а всі єврейські інтелектуали підтримали Майдан.

Хоча зустрічаються й казуси. Один із круглих столів на Книжковому арсеналі був присвячений долі російської мови і культури. А організаторами і здебільшого учасниками були... євреї. Доля української культури і мови їх ще не зацікавила.

Що ж, почекаємо на нову Олену Курило?

Передруковується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Євген Іхельзон Засновник проекту "Я люблю Азію"
Сашко Даниленко Мультиплікатор, художник
Леся Миськів Засновниця БО "Право на щастя"
Погода