Вірні молотовці

Російська дипломатія йде слідом сталінської

Багаторічний нарком закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов назавжди увійшов в історію світової дипломатії, як наочний приклад надцинізму і нерозбірливості у зовнішній політиці.

Багатьом відомі його бравурні слова на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР 31 серпня 1939 року: "Радянсько-німецький договір про ненапад кладе край ворожнечі між Німеччиною та СРСР, а це в інтересах обох країн. Різниця у світобаченні і політичних системах не має і не повинна бути перешкодою для встановлення добрих політичних відносин між обома державами. Лише вороги Німеччини і СРСР можуть прагнути створення і роздмухування ворожнечі між народами цих країн".

А вже наприкінці вересня-початку жовтня 1941 року, коли нацистська Німеччина була в зеніті могутності і розбивала радянські армії одну за другою, В'ячеслав Молотов був змушений на Московській конференції проголошувати про "створення широкого фронту волелюбних народів, на чолі з Радянським Союзом, Англією та Сполученими Штатами Америки". Мабуть, абсолютно не турбувало вірного сталінського посіпаку та одного з головних тогочасних катів, що при цьому декілька мільйонів з отого "волелюбного народу" знаходились в цей час у таборах ГУЛАГУ.

Широко відомий вислів британського прем'єра Вінстона Черчилля про В'ячеслава Молотова: "Я ніколи не бачив людину, яка б настільки ідеально представляла собою сучасну концепцію робота", вочевидь якнайкраще характеризує сутність цієї людини-автомата, готової негайно виконати будь-який наказ свого хазяїна.

Однак, особливу, навічно історичну "славу", Молотову принесли фотографії, на яких він під час відвідання Берліну у листопаді 1940 року явно по-дружньому спілкується з верхівкою нацистської Німеччини, яка на той час вже захопила майже всю Європу.

Проте, сьогоднішні російські дипломати не лише претендують на звання вірних і відданих молотовців, а й змагаючись у лицемірстві, здається прагнуть його перевершити. Особливо яскраво це проявляється на прикладі російсько-українських відносин, адже саме там як правило виходять на зовні усі багатовікові московські та імперські комплекси.

Так, на своїй прес-конференції 15 січня міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров, без жодних сумнівів й вагань і абсолютно бездоказово звинуватив Україну у начебто невиконанні якихось явно міфічних зобов'язань перед Росією, "паралельних" з Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (відомого як Будапештський меморандум) від 5 грудня 1994 р. Не випадково, деякі експерти назвали ці лавровські тези "абсолютно абсурдними" та "дивовижними".

Більш того, очільник російської дипломатії вкотре підтвердив, що Кремль, перебуваючи у полоні власних ідеологічних догм, бачить демократичні процеси в нашій державі лише через призму загрози режиму Путіна та якогось видуманого в Москві "путчу", а не народного повстання проти кримінальної кліки.

Особливо цинічно це все звучить від держави, яка нахабно відібрала частину території свого найближчого сусіда та брутально втручається у внутрішні справи країн по всьому світу. Мабуть, все ще прагне вдягнути на себе отой великодержавний сталінсько-молотовський френч.

Олег Бєлоколос, спеціально для Gazeta.ua