2018-й має стати роком спільної перемоги патріотів

Ми входимо в нього двома колонами напівсліпців

В новий 2018-й рік ми входимо двома колонами напівсліпців, кожна з яких готова бачити лише половину навколишньої реальності, ту, що вписується в наперед задану картину світу, і впритул не бажає бачити другої половини.

У наметах біля Верховної Ради Новий рік зустрічають патріоти України, які добре побачили один бік реальності – тотальну корумпованість влади та щоденний реванш домайданної України, країни олігархів, крадіїв та "лохторату", пише Євген Дикий для видання "Обозреватель".

Вони не мають ілюзій щодо "однотуровообраного" гаранта Конституції, який водночас гарантує недоторканість корупціонерам і катам з попереднього режиму. Найрозумніші з них навіть усвідомлюють, що справа далеко не лише у гаранті – що він лише один із гвинтиків у не ним створеній, а лише успадкованій від "папєрєднікав" Системі, яка однаково задовольняє і його, і більшість депутатів Ради, і більшість членів уряду, і головне – тих, хто за ними стоїть, українську олігархію. Багато хто з них воював на Сході, і добре розуміють, наскільки підривають нашу здатність виграти війну проти РФ совковий генералітет у поєднанні з тотальним розкраданням у Оборонпромі. Багато хто особисто зіткнувся з "переатестованими" правоохоронцями та "реформованим" кривосуддям.

На жаль, мешканці наметів саакашвілівського каргомайдану не бачать другу сторону реальності. Для них не очевидно, що майже всі ті, хто наразі зображують опозицію чинній владі, так само породжені цією ж Системою, і не збираються її демонтувати, лише незадоволені своїм місцем та ступенем доступу до корита. "Міхофани" настільки зосереджені на тому, як би "звалити злочинну владу", що не здатні продумати навіть першу годину після цього "повалення", і не розуміють що "валити" має сенс лише за наявності кращої альтернативи. Цієї альтернативи наразі не лише нема – навпаки. Те, що руками "вічних революціонерів" з міхомайданчику намагається прийти до влади, за багатьма ознаками є ще гіршим за чинну прогнилу владу. І що багато з їхніх "лідерів" не лише не здатні виграти війну проти Росії, а навпаки – не чинитимуть навіть такого пасивного опору, як нинішній головнокомандувач, більше того – частина з них напряму залежать від Кремля та працюють на нього. Ну а говорити з радикалами про те, що навіть за наявності здорової альтернативи легітимну владу краще не "валити", а спокійно переобирати (благо, принаймні це право – самим собі обирати наступну "злочинну владу" - ми дійсно вибороли, і відстояли вкрай дорогою ціною) на чергових виборах – це говорити із глухими.

Десь на Майдані тим часом питимуть новорічну каву з цукерками "Рошен" такі само щирі патріоти України, тільки сліпі на інше око. Вони бачать лише ту сторону реальності, яку я описав у попередньому абзаці, і в упор не бажають визнати написане ще на абзац вище. Як патріоти вони добре розуміють, що в процесі "ваління влади" легко можна разом з владою розваляти країну, тим більше в часі війни з нашим споконвічним ворогом – Імперією Зла, яка за чотири роки війни на виснаження зовсім не втратила апетитів щодо повернення "мятєжної" України в колоніальне стійло. І з цього цілком вірного посилу роблять невірний висновок – про необхідність попри все підтримувати чинну владу, "якою б вона не була".

Кавомани з Хрещатику не бажають збагнути, що їхній зв'язок з владою, яку вони захищають, є дуже одностороннім – вони підтримують її з патріотичних міркувань, але не здатні впливати на її дії та рішення. Навіть радикали та маргінали з протилежного табору мають більший вплив на рішення Ради та Банкової – їх там ненавидять, але бодай час від часу бояться, тоді як кавоманів люблять щирою любов'ю шахраїв до своїх вірних лохів.

Тому які б хороші люди не зібрались "на каву без політики" в підтримку чинного гаранта, і з яких патріотичних міркувань вони б не сьорбали свій напій, в реальності їхні дії будуть трактовані як підтримка продовження розкрадання бюджету (в тому числі української армії), як підтримка "корупційного перевороту" в Раді (призупиненого прямим втручанням США та ЄС, а аж ніяк не дружніми настановами владі від її прихильників), виправдання "вироку" Крисіну та інших дій українського "реформованого" кривосуддя. Як підтримка та як індульгенція, та як карт-бланш на утримання влади у 2019-му, якою наступні 5 років будуть так само зловживати.

Патріоти-кавомани не здатні побачити, що їхнім абсолютно природним та здоровим бажанням мати не бардак та вуличну стихію, а законну владу, відверто зловживають у цілях, які не мають нічого спільного з їхніми. І що ті, кого вони підтримують з патріотичних міркувань, не мають спільного майбутнього з нашою країною та нами – у них давно напоготові літаки у "Борисполі", і країна цікавить їх лише, доки з неї можна вичавлювати надприбутки і виводити їх у офшори. Втім, якщо б патріоти у наметах мали змогу уважно придивитись до того, хто реально користається з їхнього громадянського чину – вони із подивом побачили б таких само людей із такими ж літаками у "Борисполі" та банківськими рахунками далеко від України.

Серед патріотів у наметах та серед патріотів з кавовими стаканчиками чимало людей у уніформах. Однак серед перших переважають ветерани "добробатів", а серед других – "регуляри". Це багато пояснює щодо психології учасників обох відламів патріотичної громадськості. Кавою гріються ті, хто пішов воювати лише тоді, коли запрацювала державна військова машина, як то і має бути у нормальній державі. Тоді як біля пічок гріються ті, хто пішов на війну "самовільно", часто-густо навіть "протиправно", і тим самим дали час державній іржавій машині розкачатись та запрацювати, закликавши "під рушницю" законослухняних легітимістів.

Без добровольців – "анархістів" сьогодні не було б України, бо аби не їхнє "нехтування законами" та "зневага до влади" Росія захопила б нашу країну швидше, аніж тилові генерали визначились із своєю позицією та військкомати почали працювати. Але якби ініціатива вчасно не перейшла б до "регулярів", країни б так само не існувало, бо саме вони винесли на своїх плечах, і досі виносять, тягар трирічної нудної позиційної війни, війни на виснаження сил, нервів та ресурсів. Аби добровольці не були такими, якими вони є, ми зараз щонайменше межували б з великою, рівно в пів-України, "незалежною" Новоросією, і це ще не найгірший сценарій. Але якби їх вчасно не розформували та частково навіть не розігнали, ми б наразі жили замість держави у конгломераті "народних республік" різного розміру та на собі відчували б, що таке влада "польових командирів". Тож насправді сьогодні наша країна існує з відносно невеликими втратами території та у відносному спокої рівною мірою завдяки зусиллям двох груп патріотів, які наразі бачать одне у одному ворогів чи принаймні непримиренних опонентів, і це їхнє взаємне засліплення – чи не найстрашніше, що загрожує нам у наступному році.

Мабуть, патріоти з міхомайданчику та патріоти-кавомани здивуються, але у їхніх дій є один спільний результат: хаос в країні та розвал держави як такої, руйнування інститутів влади та законності. "Вічні революціонери" намагаються організувати цей хаос вже тут та зараз, і на жаль, неадекватні зустрічні дії влади, зокрема правоохоронців, роблять цю задачу не такою вже нереальною. Радикали обожнюють хаос та сам процес боротьби і руйнації, і не здатні подумати про наслідки навіть на день вперед. Однак "кавові легітимісти", які своєю метою ставлять саме запобігти хаосу та руїні, на ділі своєю підтримкою олігархічного ладу та тотальної корупції лише відтягують настання неминучого вибуху, а чим пізніше він станеться, тим кривавішим та більш руйнівним може стати.

Альтернативою хаосу та кривавій міжусобиці може стати лише цивілізована заміна чинної влади шляхом демократичних виборів на якісно нову політичну силу. Ця політична сила має не мати нічого спільного з попередньою олігархічною системою, і має вивести країну за рамки нав'язаної нам фальшивої дилеми "або чинна влада, або чинна популістська опозиція". Радикалам з наметів варто визнати, що "валити злочинну владу" заради процесу - тупиковий шлях, що наразі цій владі нема готової здорової альтернативи, і що краще зосередитись на формуванні нової сили та готуватись до виборів – 2019. Кавоманам варто чітко відокремити себе від цієї влади, припинити підтримувати її. Натомість їм варто визнати, що чинну владу варто винятково захищати від насильницького повалення (бо його наслідки можуть бути катастрофою держави), і погодитись терпіти (не плутаючи терпіння із підтримкою!) цю владу лише на час до виборів, визнати її невиправною, "нерукоподатною", та так само зосередитись на формуванні цій владі здорової альтернативи на 2019-й рік. І тоді сьогоднішні непримиримі опоненти – патріоти-радикали та патріоти-легітимісти з подивом виявлять, що насправді у них спільні цілі, і що тільки маніпуляції лідерів, які конкурують між собою за доступ до корита, але рівною мірою належать до прогнилої старої системи, розвели їх по різні боки барикад. І тоді дуже ймовірно, що на виборах–2019 сьогоднішні опоненти питимуть каву разом, як це було такого вже далекого та водночас такого близького 2014-го.

У обох колон напівсліпих патріотів є ще трохи часу на прозріння та усвідомлення всієї картини, а не лише її половини. Це має статись у 2018 році, і я вірю що саме цим він ввійде до історії. І тоді він стане роком нашої головної Перемоги.