100-річчя української дипломатії. Чи є що святкувати?

Мистецтво скористатися моментом

Цими днями в нас урочисто відзначатимуть сторіччя української дипломатії – саме 100 років тому, 22 грудня 1917 року, був створений Генеральний секретаріат міжнародних справ (Генеральне секретарство справ міжнародних) – зовнішньополітична структура Української Народної Республіки.

Дата є і приводом для святкувань, і гарною можливістю для роздумів на тему успішності і неуспішності зовнішньополітичних кроків. Адже дипломатія відігравала важливу роль на крутих поворотах української історії. Результати її діяльності часом мали вирішальне значення.

Так, у 1918-1919 роках молода Українська держава спочатку хибно зробила ставку на кайзерівську Німеччину, а потім, проявивши надмірний оптимізм щодо відомих Чотирнадцяти пунктів президента США Вільсона, не спромоглася отримати належну допомогу від Антанти і, на відміну від Чехословаччини, Польщі, Фінляндії і країн Балтії, не здобула незалежність на руїнах імперій.

У 1994 році наша дипломатія знов не скористалася історичним моментом і, перебуваючи в полоні ілюзій щодо початку нової ери в міжнародних відносинах, не виконала повною мірою свого головного завдання — "забезпечення національних інтересів і безпеки України" та дала згоду на міжнародний документ суто політичного характеру – "Будапештський меморандум".

А в 2008 – вкотре змарнувала шанс і не змогла добитися хоча б відсутності заперечень із боку Німеччини та низки інших держав стосовно надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО за наявної на той час підтримки Вашингтона та деяких східноєвропейських столиць.

Можливо, й зовсім не випадково колишній державний секретар США і радник президента Джорджа Буша з національної безпеки Кондоліза Райс у своїй книзі "Демократія" в главі про Україну написала: "Країні просто не випала добра роздача".

Що ж, із цим можна погоджуватися, а можна й ні. Безсумнівно одне: дипломатія це серед іншого – ще й мистецтво моменту. Оптимальне використання дипломатією сприятливої можливості означає велику частку успіху у вирішенні зовнішньополітичного завдання. Відповідно, невикористання – прикрий провал зі значними негативними наслідками.

Конкретний приклад – вступ до НАТО країн Балтії, Болгарії, Румунії, Словаччини, Словенії в 2004 році. Вочевидь, можна погодитись з експертами, які вважають, що сьогодні це було б дійсно малоймовірним. Тобто, дипломатія цих країн тоді, ще на початку ХХІ сторіччя, зрозуміла унікальність нагоди і скористалася нею на 100 відсотків.

Звичайно, були і є в нашої дипломатії й славні здобутки, але сьогодні, на тлі трансформації системи міжнародних відносин у напрямку подальшої невизначеності, вона не має спочивати на лаврах, а насамперед поглянути у майбутнє та зробити і правильні висновки, і правильні кроки. Адже досвід нашої історії свідчить, що найуспішнішими наша зовнішня політика і дипломатія були саме тоді, коли вони якнайповніше відповідали на запити українського суспільства.

Отакі, роздуми.

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua