100-річчя української дипломатії. Чи є що святкувати?

Мистецтво скористатися моментом

Цими днями в нас урочисто відзначатимуть сторіччя української дипломатії – саме 100 років тому, 22 грудня 1917 року, був створений Генеральний секретаріат міжнародних справ (Генеральне секретарство справ міжнародних) – зовнішньополітична структура Української Народної Республіки.

Дата є і приводом для святкувань, і гарною можливістю для роздумів на тему успішності і неуспішності зовнішньополітичних кроків. Адже дипломатія відігравала важливу роль на крутих поворотах української історії. Результати її діяльності часом мали вирішальне значення.

Так, у 1918-1919 роках молода Українська держава спочатку хибно зробила ставку на кайзерівську Німеччину, а потім, проявивши надмірний оптимізм щодо відомих Чотирнадцяти пунктів президента США Вільсона, не спромоглася отримати належну допомогу від Антанти і, на відміну від Чехословаччини, Польщі, Фінляндії і країн Балтії, не здобула незалежність на руїнах імперій.

У 1994 році наша дипломатія не скористалася історичним моментом. Перебуваючи в полоні ілюзій, дала згоду на міжнародний документ суто політичного характеру – "Будапештський меморандум"

У 1994 році наша дипломатія знов не скористалася історичним моментом і, перебуваючи в полоні ілюзій щодо початку нової ери в міжнародних відносинах, не виконала повною мірою свого головного завдання — "забезпечення національних інтересів і безпеки України" та дала згоду на міжнародний документ суто політичного характеру – "Будапештський меморандум".

А в 2008 – вкотре змарнувала шанс і не змогла добитися хоча б відсутності заперечень із боку Німеччини та низки інших держав стосовно надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО за наявної на той час підтримки Вашингтона та деяких східноєвропейських столиць.

Можливо, й зовсім не випадково колишній державний секретар США і радник президента Джорджа Буша з національної безпеки Кондоліза Райс у своїй книзі "Демократія" в главі про Україну написала: "Країні просто не випала добра роздача".

Що ж, із цим можна погоджуватися, а можна й ні. Безсумнівно одне: дипломатія це серед іншого – ще й мистецтво моменту. Оптимальне використання дипломатією сприятливої можливості означає велику частку успіху у вирішенні зовнішньополітичного завдання. Відповідно, невикористання – прикрий провал зі значними негативними наслідками.

Найуспішнішою наша зовнішня політика була тоді, коли якнайповніше відповідала на запити українського суспільства

Конкретний приклад – вступ до НАТО країн Балтії, Болгарії, Румунії, Словаччини, Словенії в 2004 році. Вочевидь, можна погодитись з експертами, які вважають, що сьогодні це було б дійсно малоймовірним. Тобто, дипломатія цих країн тоді, ще на початку ХХІ сторіччя, зрозуміла унікальність нагоди і скористалася нею на 100 відсотків.

Звичайно, були і є в нашої дипломатії й славні здобутки, але сьогодні, на тлі трансформації системи міжнародних відносин у напрямку подальшої невизначеності, вона не має спочивати на лаврах, а насамперед поглянути у майбутнє та зробити і правильні висновки, і правильні кроки. Адже досвід нашої історії свідчить, що найуспішнішими наша зовнішня політика і дипломатія були саме тоді, коли вони якнайповніше відповідали на запити українського суспільства.

Отакі, роздуми.

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Віктор Каспрук Політичний аналітик
Тарас Возняк Культуролог, директор Львівської галереї мистецтв ім. Б. Возницького
Євген Іхельзон Засновник проекту "Я люблю Азію"
Сашко Даниленко Мультиплікатор, художник
Погода