Як нам роблять "українського Макрона"

Говори, що хочуть чути – і тобі будуть симпатизувати

Старі корумповані політики відходять та скоро відійдуть остаточно у минуле. Проблема – це "нові обличчя", котрі насправді такими не є, а є лише проектами певних зацікавлених бізнес-угруповань, та покликані зберегти нинішню політичну систему під прикриттям "нових та яскравих" обличь.

Звісно, відрізнити "технологічний проект" від реального політика часто буває нелегко, але це не значить, що це – неможливо.

Просто треба дивитися на справи, на те, як вони відображаються у суспільній свідомості, та, найголовніше, скільки у політика конкретних справ, а скільки – необґрунтованих обіцянок.

В цьому контексті цікаво подивитися на таку досить популярну в окремих колах фігуру, як, наприклад, міністр інфраструктури Володимир Омелян. Молодий, підтягнутий, фонтанує ідеями – начебто ось воно, майбутнє вітчизняної політики, чи не так?

Проте цікава інформація нещодавно надійшла зі ЗМІ. Виявляється, НАБУ насмілилося проводити розслідування щодо "європейського реформатора" Омеляна за те, що він, якось не дуже по-європейськи "забув" про місце власного проживання, і про те, що він вже майже рік живе у будинку двоюрідної племінниці дружини вартістю 7 млн грн. Ну і ще, що сам він користується автомобілем брата за 1,6 млн грн. – теж забув. А як бути з "реноме" реформатора?

Але давайте поміркуємо. Чим конкретно заробив собі реноме Омелян? Фактично, мова про технологію, яка була продемонстрована ще літературним героєм Остапом Бендером перед членами шахового клубу Васюків.

Пам'ятаєте цей легендарний монолог про перетворення Васюків на "Нью-Москву", міжгалактичні шахові турніри та космопорти? По суті, у ньому втілюється квінтесенція будь-яких публічних заяв Омеляна. Розрахунок тут простий: говори, що хочуть чути, обіцяй виконання найсміливіших мрій – і тобі будуть симпатизувати, бо будуть мріями саме у цей момент.

От, наприклад, хотіли лоу-кости? Ну, щоб з нагоди безвізу літати до Європи за низькими цінами? Будь-ласка, жодних проблем. Ми вам це пообіцяємо.

"General Electric, Bombardier, Siemens - найбільші у світі публічні компанії; Hutchison Ports, DP World - найбільші у світі портові оператори; Ryanair - найбільша європейська лоу-кост авіакомпанія. У 2017 році будуть в Україні, бо ми заслуговуємо на найкраще", – обіцяв Омелян ще в квітні.

Що з цього відбулося? Та, власне, нічого. Найяскравішим виявився скандал з Ryanair, коли спершу відомий ірландський лоу-кост був урочисто запрошений до України, а потім почався цирк з тим, аби "нагнути аеропорт Бориспіль", аби той "запустив" авіакомпанію, і, зрештою, все закінчилося нічим. Точніше, закінчилося міжнародним скандалом, де винуватий аеропорт, а зовсім не міністр, що спершу заманював іноземні компанії надзвичайними умовами, а потім просто нічого не виконував.

Хочете швидкісний потяг до Кракова? Вам і це пообіцяють. При чому, до 1 серпня 2017 року. Гучно, по всім інформаційним каналам. Те, що нічого не поїде ні в серпні, ні у вересні, ні у жовтні – це вже деталі.

Обіцянки ростуть як на дріжджах. Нічого не реалізується. Але кого це цікавить? Адже обіцяє "молодий міністр-реформатор", але йому постійно хтось заважає: керівництво Укрзалізниці, керівництво аеропортів, бюрократи, політики і т.д.

От так і народжуються фігури, у яких імідж базується виключно на картинках з Фейсбуку. Наприклад, на картинці, де міністр їде у плацкарті вітчизняного поїзду. Або як тисне руку якогось європейського колеги. Або як їде на асфальтовому катку у костюмі та краватці. Веселий, усміхнений.

Створюється альтернативна "красива" реальність, очевидно, робиться це все умисно. Очевидно, за цілком конкретними іміджевими лекалами, за зразками популярних західних політиків: канадського прем'єра Дж. Трюдо або французького президента Е. Макрона.

Власне, у цьому і полягає головна небезпека. Навряд чи вся ця розкрутка здійснюється просто так та без конкретної мети. І мета ця може бути лише одна – політика. Адже ніша "вічно-молодого реформатора", наче, поки що не зайнята.

Таким чином, Україна ризикує вже найближчим часом зіткнутися з загрозою приходу в політику реформатора, який, власне, жодної реформи не провів, управлінця, що, за великим рахунком, не вміє управляти власними обіцянками, технократа, що не довів до кінця жодного проекту. Однак, успішного менеджера власної сторінки у Фейсбук.

Подібний ризик нікого не може залишати поза увагою, адже, очевидно, ще одного олігархічного проекту та дутої фігури Україна може просто не витримати.

Немає у нас більше ресурсів для прожектів у стилі О. Бендера та експериментів на власній країні.

Петро Олещук, для Gazeta.ua