Майбутнє настане не для всіх

Світ перебуває на зламі епох

Зараз ми бачимо кризу – сучасного світу, капіталізму, нинішньої демократії, індустрії, міжнародної і внутрішньої політики. І це не просто криза, це народження нового світу.

Відбувається фазовий перехід – це поняття з фізики, і означає дуже рідкісну подію в історії людства, коли повністю змінюється політика-економіка-культура-релігія-мислення – усе.

До цього була т. зв. Неолітична революція – поява сільського господарства, релігії, перші міста і розшарування суспільства, виникли держави. Далі був Осьовий час (умовно від 600 р. до н.е. і тривав приблизно 1200 років), коли світ повністю змінився не лише через появу грецької філософії чи християнства, а й римського права, іудаїзму, буддизму тощо.

Останній фазовий перехід нам добре відомий – як реформація, науково-технічна революція, поява лібералізму, індивідуалізму, патріотизму, націоналізму та інших -ізмів. Зараз ми вповзли і вже переживаємо наступний фазовий перехід. При цьому скорочуються і самі фази, і переходи між ними.

Мушу сказати, що майбутнє настає не для всіх. Можна активно йти вперед, вітаючи майбутнє і намагаючись побільше перетягнути звідти в теперішнє. Можна зачекати і стати успішним послідовником. Або неуспішним.

Україна й досі не завершила своєї модернізації. Була низка причин, головна – не було української державності, а отже і ресурсу для модернізації. І тільки зараз ми її проходимо, починаючи з моменту, який названо Майданом.

Кожен фазовий перехід веде до все більшого розшарування. Яка фантастична різниця між Швецією, яка вже зробила крок у майбутнє, і Польщею, яка перебуває в активному модерні і вже повністю пройшла модернізацію, як і багато інших країн у ХХ ст. Але є величезний розрив між Польщею і Китаєм, який ще не наздогнав (і Україна десь на такому ж рівні). Між Китаєм і Кенією також величезний розрив, тому що Кенія гальмує. Ще більше гальмує Зімбабве, бо нікуди не поспішає. Але є ще Афганістан, де ще тільки відбувається становлення держави, а є і такі спільноти, які й країни власної ще не мають.

Вже є країни, де електрична енергія коштує нуль. Тому що є відновлювані джерела, тому що балансування споживання, менше споживання, нові технології.

Результат цього великого розшарування – розшарування на тих, хто перейшов у майбутнє хоч трохи, і тих, хто зовсім не перейшов. Тут я використовую старі терміни – Ойкумена і Околиця: там, де живуть цивілізовані і нецивілізовані люди.

Що таке Ойкумена 2030 року? Це світ без кордонів, дешеві якісні блага, тому що електроенергія (яка становить величезну частку собівартості) дешева. І там є два класи. Кожен фазовий перехід міняє класи. Рабовласники і раби змінились на феодалів і кріпаків, ті – на буржуа і пролетарів. Тепер є пасіонарії – люди, які працюють у світі, в якому можна не працювати. Максимум це 10-15% – люди, які працюють задля власної самореалізації, стати кимось більшим, заради задоволення.

Ці люди займаються креативом в усіх сферах – інновації, підприємництво, журналістика, мистецтво. Їхній капітал – це знання і репутація. А пасивний клас – це консьюмтаріат, який лише споживає. Має мінімальний гарантований дохід – з цим зараз багато країн експериментують. Пиво, чипси, телевізор – в обмін на те, щоб нічого не чіпати.

Околиця в 2030 році буде така сама, як і в 2017-му. Бідність, неграмотність, інституційна неспроможність. Якщо голодує мільйон людей, який потім отримує їжу від багатих країн, скільки залишиться голодних? Та той же мільйон, бо нема інституцій, аби розподілити цю їжу. Зате є страшна заздрість, радикалізм, фанатизм та карго-культи.

Всього лише дві причини відрізняють Ойкумену від Околиці – освіта (виробляє людей, які здатні робити щось нове) і інституції (вони створять для цих людей умови).

Складне розселення – є територія Ойкумени з анклавом Околиці (як передмістя Парижа). А є територія Околиці з анклавами Ойкумени – як Бангалорський техноцентр чи Гоа. А є "сіра зона", як Сан-Паулу, де різні квартали, живуть освічені і багаті, а також бідні і нещасні.

Для економіки Ойкумени ще немає визначення. Хтось називає це пост-капіталізмом, "економікою дарування" чи "вікіномікою". Це новий економічний лад, в якому сьогодні живуть Вікіпедія, Фейсбук, Убер, Інстаграм та багато інших систем, які самі є точкою підключення величезних мас людей, які є і виробниками, і споживачами. Вони вкладають, дарують, обмінюються.

Нас чекає величезний прорив у гуманітарних технологіях. У нас величезний технічний прорив, запуск космічних кораблів, маємо високошвидкісний інтернет і ядерні реактори, але ми не вміємо керувати собою, творчістю, комунікацією, сном і т.д.

Мислення Ойкумени – нова парадигма, де гармонія, спільний розвиток, взаєморозуміння, турбота, духовність і толерантність є найголовнішими речами. Більше не буде загрози екологічної кризи, бо це розумне, помірковане споживання. Не лише через мислення, а й через інші причини – закінчується епоха капіталізму, що ґрунтується на кредитному проценті. А він буде не додатнім, а нульовим або від'ємним – це означає, що не треба втюхувати ваш товар, а необхідно, щоб люди були щасливими. Це інша економічна парадигма.

Ці люди терпимі до розбіжностей, не здатні до агресії, а тому часто спрямовують її на себе. Це космополіти, толерантофіли і прихильники постійних змін, які живуть рефлексивним усвідомленим життям.

Брехні у цьому світі немає, тому що в мобільному телефоні встановлять ріал-тайм детектор. І ви дзвоните подрузі з питанням: Ну що, ти вже готова виходити? Вона відповідає: так, зараз туфлі тільки знайду. А індикатор на вашому телефоні блим-блим: і ви знаєте, що вона ще голови не помила.

На жаль, людям дуже важко стати янголами, але це суспільство уможливлює для людей їхній духовний розвиток. І багато хто буде жити довго, активно, щасливо і без болю через три основні речі: здоровий спосіб життя, ранню діагностику (це мінус 70-80% усіх проблем зі здоров'ям) та індивідуалізоване неруйнівне втручання.

Ви прокинулись і йдете робити свій ранковий туалет. А ваш туалет все проаналізував, дав команду чайнику і холодильнику. Ви відкриваєте його, щоб дістати яйце і зробити омлет, а він не дає, натомість пропонує: А капустки часом не хочеш? Тобі це корисніше, бо холестерин понад норму!

А поки ви слухаєте лекцію, нанороботи, яких ін'єкцією ввели у ваш організм минулого тижня, уже дістались до місця, де знайшли небезпечний тромб, і почали його розбирати на частинки. І потім вони вийдуть з організму у природний спосіб.

В освіті – подивіться на сайт Всесвітнього форуму у Давосі – абсолютно інші навички зараз потрібні. Величезна проблема: освіта наступного покоління на фазовому переході. Єдине можна сказати – фактично будь-які знання, які ви зараз отримуєте, вам ніколи не знадобляться. Але вам знадобиться отриманий спосіб мислення!

У сім'ях сильно зменшується царина управління власністю (сьогодні це, на жаль, часто головна складова сім'ї). Уявіть, що квартиру можна легко знайти й орендувати. Машини для сім'ї теж не треба: доторкнувся до дисплея – і приїхав автомобільчик безпілотний та повіз куди потрібно. Історія вашого життя в маленькій коробочці, електронні книги, фото на флешці і т.д.

Зменшується вага управління власністю – зростає щось інше. Збільшується вага любові і турботи. А соціальна структура: сім'я, далі – громада. Тут центр прийняття рішень, фокус громадянської активності. Громада вирішує всі питання, які хоче і може вирішити, інші віддає нагору. І це – одна з базових речей нинішньої нашої децентралізації.

Громада є центром. Вище – міста, над ними агломерації, вище них – кільця міст (поєднаних спільним інтересом, як Одеса поєднана з Хайфою, Варною, Стамбулом, Констанцою, Батумі). А держава сильно зменшує свій вплив, тому що знизу її під'їдають громади, а згори – міжнародні організації. І держава перетворюється попросту на набір публічних послуг.

Нині ви можете мати віртуальне громадянство Естонії. А завтра це будуть десятки віртуальних громадянств, які будуть на чипі у вас в руці. Це означає, що наша ідентичність перетворюється на віру. Я вірю в Україну, і тому я – українець.

Стратегії різних націй чи спільнот в цих умовах: бути першопрохідцем або розвиватися навздогін, але з випередженням. Не варто наздоганяти Польщу 2017-го року, бо вона сама вже піде вперед. Або такий розвиток, як в Китаї, що створює перекоси і напруження. Або консервація ("майбутнє не настане"), або архаїзація – давайте по осі часу рухатися назад. І ми бачимо на прикладі однієї великої сусідньої країни, що можна дуже швидко рухатися в минуле.

Страшна штука – футурошок, це вже епідемія по всьому світу. Люди бояться майбутнього і кажуть йому: будь ласка, не наставай так швидко. І вони голосують за політиків, які їм говорять: "При мені майбутнє швидко не настане, обіцяю". Такі політики є майже в усіх країнах навколо нас. Дехто взагалі каже, що при ньому майбутнє не настане взагалі. Головне, щоб ми, українці не припустились такої помилки.

Підготував Юрій Сколоздра для видання "Збруч", за матеріалами виступу Валерія Пекаря "Ойкумена чи Околиця: доля націй у ХХІ сторіччі". Відбувся 13 вересня на платформі TEDx в Українському католицькому університеті