Сьогодні Америка лягла на операційний стіл

Москві доведеться заплатити. Вашингтон не торгуватиметься

Цього Ніколи не було - тому, що не могло бути. Але ось це сталося і незрозуміло, як з цим бути. Сьогодні Америка лягла на операційний стіл. Вирішила позбутися того, що вважає в своєму організмі чужорідним тілом, і переналаштувати свою міжнародну життєдіяльність. Що стане підсумком цієї операції, не знають і самі хірурги. Але очевидно одне: і колективний Захід, і світовий порядок, які тримаються на американській скрепі, зазнають істотних змін. І вони загрожують вплинути на Росію руйнівними способом.

Справа начебто проста - американський Конгрес за допомогою пакету санкцій і механізму контролю за його здійсненням вирішив відповісти на тяжіння Трампа до Росії і покарати Москву за втручання у внутрішні справи США й брудну гру на світовій сцені. Але в реальності все складніше, пише Лілія Шевцова для "Радіо Свобода".

Перерахуємо ключові моменти нової світової ситуації.

По-перше, санкції - причому, оглушливого масштабу - є індикатором повороту Америки в своїй зовнішній і внутрішній політиці. "Російський фактор", який зробив Дональда Трампа загрозою національній безпеці для США навіть в очах частини його власної республіканської партії, виявився поштовхом до того, що рано чи пізно мало статися. Політична Америка була незадоволена, як Білий Дім відповідав на зовнішні виклики, вже за часів Обами. Захопленість Трампа Кремлем зробила неминучим рішення Конгресу обмежити вплив президента на зовнішню політику і забезпечення національної безпеки США. У всякому разі, президент втратив можливість самостійно визначати політику США стосовно Росії.

По-друге, мова йде про консенсус двох головних американських партій відносно необхідності відповіді країні, яка зазіхнула на конституційні основи США. Ті, хто вважають, що йдеться всього лише про реакцію на "русофілів" Трампа, помиляються. "Російський фактор" має шанси стати довгограючою платівкою, перетворившись в засіб консолідації американської еліти й підкріплення амбіцій американського військово-промислового комплексу. Можна бути впевненим, що і після відходу Трампа з Білого Дому "токсичність" Росії визначатиме вектор американської зовнішньої політики. Епоха американської м'якотілості і прагнення не дратувати Кремль йде в минуле. Не варто обманювати себе з приводу стратегії Рекса Тіллерсона, яка націлена на "деескалацію" відносин з Москвою. "Деескалація" не зможе закреслити недовіру й ворожість, які сьогодні закінчуються американською догмою і критерієм розуміння американського національного інтересу.

По-третє, позбавлення президента права скасовувати санкції обмежує механізм несилової політики і здатності Білого дому до міжнародних компромісів. Так, американський президент вже не може обміняти санкції на угоду з Кремлем. Більше немає підстав для надій Кремля на торг з Вашингтоном. Яка вже тепер "Ялта 2" і поділ сфер впливу, про які мріяла кремлівська тусовка? А якщо немає можливості угоди, збільшується загроза застосування силових способів політики, причому, з обох сторін.

По-четверте, немає підстав і для надій на те, що Європа взбрикне й чинитиме опір американській ковзанці. Дійсно, Європа хоче захищати свій бізнес, який працює в Росії. Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер може обурюватися американським санкційним пакетом скільки завгодно - але все даремно. У Європи Ніколи не було сили волі захистити своє фрондерство. Тим більше, що останній пакет санкцій вже був узгоджений Конгресом з європейськими еміссарами. Європа бурчить, ну і що ж: європейцям потрібно зберегти претензію на самостійність. І Ангела Меркель, і Еммануель Макрон спробують зіграти на антиамериканських емоціях своїх співгромадян - але не переборщуючи! На практиці європейці будуть змушені шукати єдину з Вашингтоном лінію поведінки стосовно Москви. Те, що історія з турбінами Siemens, що опинилися в Криму всупереч обіцянки Росії, що цього ніколи не станеться, змушує Німеччину вимагати від ЄС нових санкцій відносно Кремля і свідчить про спільних з Вашингтоном настроях.

Російський дискурс сьогодні зайнятий дрібницями - обговоренням того, як санкції вплинуть на наше життя і чим відповісти американцям. Тим часом, є серйозніше питання, яке формуватиме вектор політики США і колективного Заходу. Це включення Росії до списку країн-вигнанців поряд з Іраном і Північною Кореєю, що кардинально змінює світову політичну кон'юнктуру. Штати починають формувати нові аксіоми, приступаючи до перебудови своєї системи національної безпеки. А це означає повернення до іржавіючого механізмам стримування і відплати.

Нинішній американський список санкцій є кроком на шляху вилучення Росії з процесу світової глобалізації. А це означає наступне: російська система, яка десятиліттями виживала за рахунок антизахідної мобілізації і використання західних ресурсів, втрачає можливість отримувати ці ресурси при повній нездатності компенсувати їх власними. Є підстави зробити висновок: спроба втручання в американські вибори після анексії Криму є другою стратегічною помилкою Кремля. Нездатність передбачати міжнародні наслідки обох "гамбітів" свідчить про відсутність в Кремлі і відповідної експертизи, і вміння мислити стратегічно.

Звичайно, варто визнати, що західна тусовка з її готовністю до корумпованості практично запрошувала Кремль протестувати цю готовність. Ну, от скажіть, хіба призначення Пола Манафорта керівником передвиборної кампанії Трампа не запрошувало до підкупу? Але ж потрібно було думати про те, до чого може призвести гра пічкура зі світовою акулою!

Нинішня довколакремлівська дискусія про те, як насолити американцям, говорить не тільки про інтелектуальний рівень дискутантів, а й про безвихідь ситуації. Російська симетрична відповідь США виглядає як жалюгідний писк, адже Америка від Росії не залежить, навіть не відчує укусу. Серед пропозицій асиметричної відповіді є вельми екзотичні, як от: відновити СРСР (тільки з ким?), Підтримати Північну Корею (а як вам конфлікт з Південною Кореєю і Японією?), Прийняти Іран у Євразійський союз (цікаво, чи погодяться Лукашенко з Назарбаєвим? ). Всі ці ідеї підтверджують навіть не відсутність уяви, а безвихідь. Мабуть, найбільш імовірним залишиться традиційна російська відповідь, з якою Кремль вже експериментував, відповідаючи на закон Магніцького своїм "законом негідників", що забороняє американцям всиновлювати хворих російських сиріт - "бомбити Воронеж".

Чи означає це неминучість конфронтації Росії із Заходом? Захід, ввівши проти Росії санкції, продемонстрував, що силової конфронтації він не бажає, але готовий до повільного стискання економічної гарроти. Причому, так, щоб не викликати в Росії обвалу. Хід міркувань західного істеблішменту є очевидним: не заганяти ведмедя в гетто - він там стає небезпечнішим. Вести з ним обмежений діалог і підгодовувати морквиною можливого "діалогу про стратегічну стабільність". Одночасно можна отримати дивіденди від

"Північного потоку-2". Але останнє не повинно створювати ілюзію щодо того, що в стосунках Росії із Заходом нічого не змінилося. Змінилося багато - Росія стає реальним викликом для ліберальних демократій. А якщо раптом Москва зважиться на конфронтацію? Що ж, великий історик Арнольд Тойнбі запропонував назву для такого кроку - "державне самогубство".

Росії в черговий раз доводиться платити за ненавмисні наслідки своїх дій: хотіли одного, а отримали зовсім інше. Вже платить за Крим. За ілюзії щодо Трампа і за незграбні дії, які дозволили створити в США "російський фактор", доведеться заплатити ще дорожче.

Copyright © 2017 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода