Чому російський націоналізм — невдячна справа

У Москви немає ідеології, тільки послуг і підпорядкування

Бути націоналістом у Росії ‒ справа невдячна. Тому що Росія ніколи національною державою не була ‒ її самовідчуття завжди було імперським і наднаціональним. Щоб вписати себе в це прокрустове ложе, націоналістам доводилося ставати імперськими в спробах одружити різновидове.

У підсумку весь "неліберальний" табір у Росії в своєму ставленні до України розділився на три групи. Найжорсткішими і непримиренними стали імперці. Ті, хто заперечував "українців" як явище, вважаючи їх "зіпсованими росіянами". Ті, хто закликав Україну завоювати і перевиховати, пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

У другому таборі опинилися "радянські". Ті, хто міркував про те, що Україна ‒ братська, але заблукала й помилилася. І що завдання Москви ‒ допомогти Україні знову стати "Білоруссю". Яка зрозуміла, підконтрольна і безпроблемна. Вони навіть були готові зберігати уламки національного ‒ якщо це саме національне не виходить за межі шароварщини і вареників.

Завдання Москви ‒ допомогти Україні знову стати "Білоруссю"

У третій табір пішли ті, хто готовий був визнати, що Україна втрачена, але при цьому вважав її чимось на зразок валізи з речами. В якій є "російське" і "неросійське". І що Україну можна і потрібно відпустити, забравши перед цим з її тіла те, що їй історично не належить.

Іронія в тому, що до Криму багато адептів цих трьох груп були цілком собі опозиційними до Кремля. Їхній ситуативний союз з лібералами виливався у вуличні протести і спільні поїздки в РВВС на міліцейських автобусах. З владою їх примирила тільки анексія півострова і вторгнення на Донбас. У той самий момент, коли ліберали дорікали Володимиру Путіну за те, що він надмірно Путін, націоналісти журилися, що він недостатньо Путін.

Крим став точкою об'єднання шовінізму будь-якого розливу

Аудиторія націоналістичних сайтів збирала гроші для бойовиків і самостійно поповнювала їхні ряди. Писала захоплені тексти про "Новоросію" і пророкувала реванш. Крим виявився точкою об'єднання шовінізму будь-якого розливу: в одному ідеологічному окопі опинилися імперці, сталіністи, націоналісти і антизахідники.

Але державному Змію Гориничу не потрібна позасистемність. Йому не потрібні щирі союзники. Особливо, якщо вони при цьому претендують хоч на якусь ‒ нехай навіть символічну ‒ незалежність способу мислення. І в цьому сенсі бачу різницю між яким-небудь Прохановим та ідейним російським націоналістом. Перший вписаний в офіційну вертикаль і служить її неофіційним речником. Він безідейний до стерильності ‒ і готовий бути публічним адвокатом будь-яких коливань влади.

У той момент, коли Кремль втомився від своїх попутників, він заборонив сайти російських націоналістів. Не допомогла лояльність трирічної давності: виявилося, що "посткримський консенсус" має бути не з приводу самого півострова, а з приводу влади взагалі. І якщо ти вирішив порефлексувати ‒ то тебе викреслюють зі списку.

І це ще одне підтвердження: у Москви немає ідеології, окрім лояльності. Послух і підпорядкування. Щирість шкідлива і карається.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Погода