Чому російський націоналізм — невдячна справа

У Москви немає ідеології, тільки послуг і підпорядкування

Бути націоналістом у Росії ‒ справа невдячна. Тому що Росія ніколи національною державою не була ‒ її самовідчуття завжди було імперським і наднаціональним. Щоб вписати себе в це прокрустове ложе, націоналістам доводилося ставати імперськими в спробах одружити різновидове.

У підсумку весь "неліберальний" табір у Росії в своєму ставленні до України розділився на три групи. Найжорсткішими і непримиренними стали імперці. Ті, хто заперечував "українців" як явище, вважаючи їх "зіпсованими росіянами". Ті, хто закликав Україну завоювати і перевиховати, пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

У другому таборі опинилися "радянські". Ті, хто міркував про те, що Україна ‒ братська, але заблукала й помилилася. І що завдання Москви ‒ допомогти Україні знову стати "Білоруссю". Яка зрозуміла, підконтрольна і безпроблемна. Вони навіть були готові зберігати уламки національного ‒ якщо це саме національне не виходить за межі шароварщини і вареників.

Завдання Москви ‒ допомогти Україні знову стати "Білоруссю"

У третій табір пішли ті, хто готовий був визнати, що Україна втрачена, але при цьому вважав її чимось на зразок валізи з речами. В якій є "російське" і "неросійське". І що Україну можна і потрібно відпустити, забравши перед цим з її тіла те, що їй історично не належить.

Іронія в тому, що до Криму багато адептів цих трьох груп були цілком собі опозиційними до Кремля. Їхній ситуативний союз з лібералами виливався у вуличні протести і спільні поїздки в РВВС на міліцейських автобусах. З владою їх примирила тільки анексія півострова і вторгнення на Донбас. У той самий момент, коли ліберали дорікали Володимиру Путіну за те, що він надмірно Путін, націоналісти журилися, що він недостатньо Путін.

Крим став точкою об'єднання шовінізму будь-якого розливу

Аудиторія націоналістичних сайтів збирала гроші для бойовиків і самостійно поповнювала їхні ряди. Писала захоплені тексти про "Новоросію" і пророкувала реванш. Крим виявився точкою об'єднання шовінізму будь-якого розливу: в одному ідеологічному окопі опинилися імперці, сталіністи, націоналісти і антизахідники.

Але державному Змію Гориничу не потрібна позасистемність. Йому не потрібні щирі союзники. Особливо, якщо вони при цьому претендують хоч на якусь ‒ нехай навіть символічну ‒ незалежність способу мислення. І в цьому сенсі бачу різницю між яким-небудь Прохановим та ідейним російським націоналістом. Перший вписаний в офіційну вертикаль і служить її неофіційним речником. Він безідейний до стерильності ‒ і готовий бути публічним адвокатом будь-яких коливань влади.

У той момент, коли Кремль втомився від своїх попутників, він заборонив сайти російських націоналістів. Не допомогла лояльність трирічної давності: виявилося, що "посткримський консенсус" має бути не з приводу самого півострова, а з приводу влади взагалі. І якщо ти вирішив порефлексувати ‒ то тебе викреслюють зі списку.

І це ще одне підтвердження: у Москви немає ідеології, окрім лояльності. Послух і підпорядкування. Щирість шкідлива і карається.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Леся Миськів Засновниця БО "Право на щастя"
Роман Безсмертний Політик, дипломат
Дмитро Бондар Підприємець
Погода