"Дух Гамбурга"

Потепління у відносинах між США і Росією навряд чи збережеться надовго

Оцінки міжнародної преси зустрічі президентів США та Росії доволі різняться: від констатації появи якоїсь "міжособистої хімії" між Трампом і Путіним, які виявляли "зацікавленість у спілкуванні", до досить стриманих коментарів щодо подальших перспектив американсько-російської взаємодії.

Однак, реальність насправді як завжди значно складніша – обидві супер-держави намагаються і намагатимуться використати одна одну для досягнення своїх конкретних цілей: США, насамперед, прагнуть скористатися можливостями Росії для знищення Ісламської держави та стримування ядерних амбіцій КНДР, а Москва, вочевидь, хотіла б послабити трансатлантичне партнерство взагалі і НАТО, зокрема, нейтралізувати вплив Вашингтона в Центральній і Східній Європі та використати можливості Білого дому для тиску на Київ та примушення його до миру на умовах, вигідних Кремлю.

І такий двосторонній реслінг буде продовжуватися до тих пір, поки за вже звичним сценарієм американсько-російських відносин, не трапиться якійсь скандал та наступний розрив. А те, що це рано, чи пізно станеться можна прогнозувати хоча б тому, що на чолі Росії знаходиться такий лідер, як Путін, якому насправді потрібна не взаємодія зі США, а їхній вихід в жорстку "ізоляцію" від решти світу та наступне суттєве послаблення.

Мабуть, дипломати та фахові експерти зі стажем пам'ятають про свого часу популярний вислів "дух Женеви" - зараз би сказали "мем" - який означав можливе потепління у відносинах між Заходом і Сходом, що з'явилося після наради міністрів закордонних справ США, СРСР, Великобританії і Франції у 1955 році в Женеві. Як відомо, протримався цей "дух Женеви" недовго і швидко розвіявся під вітрами "холодної війни".

Наразі невідомо, чи писатиме хтось з журналістів по аналогії про так званий "дух Гамбурга" в американсько-російських відносинах, однак мабуть є вcе ж таки є підстави вважати, що він навряд чи довго зберігатиметься в умовах недовіри значної частини американського істеблішменту до Москви та глибоко вкоріненого анти-американізму російського керівництва та суспільства, неабияк посиленого останніми роками внаслідок потужної державної пропаганди.