Анексія української історії

Війна, в якій не маємо права на поразку

Війна за історичну спадщину і символи і є найголовніша війна. Найкраще про це сказав Джордж Орвелл у романі-антиутопії "1984": "Той, хто контролює минуле, той контролює майбутнє. Хто контролює сьогодення, той контролює минуле".

Кремль багато в чому допускає фатальні помилки. Але в частині контролю минулого і його переписування там досягли небачених висот. Тому боротьба за право вважати Анну Ярославівну, вона ж Anne de Kiev, і її батька Ярослава Мудрого "нашими", тобто росіянами, це не просто потішне перетягування канату з історичної хрестоматії для 4 класу середньої школи, а боротьба за щось більш глобальне, пише Тарас Березовець для "Обозревателя".

Право вважати, що частина історії іншої країни, в даному випадку України, можна також примітивно віджати і анексувати, як Крим. І спроба привласнити чужих князів і королеву Франції не що інше як анексія чужій історії. Путін намагається позбавити цієї самої історії Україну як свого найненависнішого ворога. І в цій війні програти в України немає права. Французи не заморочуються вважати держави середньовічних франків частиною історії Франції, і у них немає проблем із самоідентифікацією. Британці вважають "нашими" і римобританців, і кельтів, і англо-саксів. Тому не повинно бути ніяких сумнівів і удаваної скромності в тому, щоб визнати і Ярослава Мудрого, і Анну Ярославівну українцями. До речі, і пам'ятник Анні Київській та вулиця її імені теж би Києву не завадили. Причому найближчим часом.

Передруковується з дозволу редакції "Обозреватель"