Москвичі пожали плоди своєї байдужості

У дев'яносто восьмому році в Москві теж був "ураган". Я його пам'ятаю. Машину приятеля накрило деревом, наш під'їзд завалило деревами, що впали. Тоді теж були жертви. Жінку вбило звалилися рекламним щитом. З тих пір я все чекаю, коли в Москві заборонять встановлювати ці рекламні щити. Уже двадцять років чекаю.

Якщо москвичам плювати на вигляд свого засміченого інформаційним сміттям міста - то вже на своє життя, напевно, не плювати? На життя своїх дітей? Ну, очевидно ж, що не можна в місті встановлювати такі площі з такою парусністю. Я не пригадую ще десь подібного. Вони - небезпечні. Вони - вбивають. Доведено ж уже смертями.

Ні. Пофіг. Абсолютно.

З тих пір і до вчорашнього дня була ще парочка "ураганів", знову щити падали - знову пофіг. Все теж саме. Стоять, ніби й нічого не трапилось. На рекламі пиляють всі, хто можуть.

Швидкість вітру вчора досягала 24 метрів в секунду. Ураган першої категорії починається зі швидкості вітру 33 метри в секунду. Двадцять чотири метри - це взагалі ні разу не ураган. Це шквалистий вітер. У прибережних містах це - взагалі звичайна справа.

Саме москвичі, своєю позицією "моя хата з краю" і "я не цікавлюся політикою", створили собі таку владу, яка пиляє наше місто так, що при звичайному шквалистого вітру рахунок постраждалих йде на сотні. Так Так. Таким це місто, в якому не можна жити просто при сильному вітрі, зробили ви, тільки ви, а не хтось інший.

Другий раз за чверть століття. Рівно на ті ж граблі.

Це не карма. Нічого надприродного.

Ви пожали плоди своєї байдужості.

Це - закономірність.

Оригінал