Як США і Китай розхитують крісло під Путіним

У російської еліти, яка звикла нити про приниження з боку США, нарешті з'являється привід для голосінь

Хто або що сьогодні створює реальну проблему для Кремля? Навальний? Корупція? Безглуздість влади? Далекобійники? Всі ці неприємності Кремль поки має шанс пережити, нехай і з головним болем. Загроза виходить звідти, звідки не чекали. На наших очах розхитується скріпа, що цементує російське єдиновладдя. І розхитує цю скріпу вельми цікава парочка: Дональд Трамп з Сі Цзіньпіном, такий собі американо-китайський дует.

Трамп це робить, звичайно, не усвідомлюючи, що він робить. А от Великого Сі явно не можна звинуватити в тому, що не розуміє наслідків своїх кроків, – пише російський політолог Лілія Шевцова для "Радіо Свобода".

Державність є хребтом російської персоналістської влади. Якщо виникають сумніви в державності, обвалюється вся ідеологічна конструкція. За чверть століття після розпаду СРСР Кремль зумів відтворити статус великої держави, в ім'я якої росіяни готові були жертвувати свободою і добробутом, лише з ядерними боєголовками в кишені і нагадуваннями про колишній кураж.

Іронія в тому, що Росія може зберігати міжнародні претензії тільки через співвіднесення себе зі США, провідним глобальним гравцем. Російська політична ментальність зациклена на американоцентризмі. Решта світу, і Європа в тому числі, - лише додаток до російсько-американської біполярності. Американський наратив став найважливішим елементом самоствердження російської влади, виправданням способу її правління.

США справно працювали системною підтримкою нового російського самодержавства. За президентства Барака Обами, який намагався не дратувати Кремль, в Москві навіть почали думати, що можна вимагати від США прийняти чужі правила гри. Коли ж у Білий дім прийшов Трамп, російська еліта розмріялася про тандем Росія - Америка, який і буде правити світом. Звичайно, правити під керівництвом більш досвідченого лідера, і у Кремля не виникало сумнівів, хто повинен був виконувати соло в парі Путін - Трамп.

Причому Трамп - нестриманістю, нарцисизмом і неприборканістю - посприяв перетворенню "російської карти" на власний могильник. Можна собі уявити кремлівські стогони: "Ну ладно, сам би собі рив могилу, але ж він, негідник, розгойдує наш човен!" Утім, чого тут дивуватися: якщо Москва так довго і успішно експлуатувала антиамериканізм для зміцнення власних позицій, то чому б американській еліті не перейняти досвід і не спробувати пограти з кремлефобією? І тут такий обвал! Сталося несподіване: Росія стала не просто інструментом американської боротьби за владу, але перетворилася на антисистемну силу, яка загрожує спровокувати в США новий розклад сил і навіть змінити баланс влади. Вже не важливо, реальне чи надумане втручання Кремля в американський політичний процес, відбулося незворотне: "російська карта" стала фактом американської реальності. Звичайно, Кремлю навіть в страшному сні не могла привидітися лавина подій, яка перетворила будь-яке спілкування американської адміністрації з російськими представниками в обіцянку нового Уотергейту.

Якщо не зупинити вал підозр у російському втручанні і спробах дискредитувати американську демократію, Росія перетвориться якщо не на загрозу, то в небажаного партнера для всього західного світу. А це обернеться стратегічними проблемами для Москви, змусить Захід створювати механізм реального (а не імітаційного) стримування та ізоляції Росії.

"Це ж політична шизофренія!" - обурюється президент Путін. "Як же можна так ставитися до законно обраного президента?" - запитують російські телепропагандисти. Ех, краще б російська сторона взагалі мовчала. Кожен звук або зітхання, що виходить із Москви на підтримку Трампа, сприймається як ще одне підтвердження домовленостей між ними. І стає новим актом дискредитації американського президента.

Хоч би якими були реальні чи уявні мотиви використання "російської карти" в США, виникла ситуація, яка підриває основи російської персоналіста влади. Тепер Москві дуже складно використовувати Америку як джерело власної державності. А конфронтація з Вашингтоном - собі дорожче.

Пам'ятаємо, чим закінчилася конфронтація Радянського Союзу з США. Діалог, тим більше співпраця з Вашингтоном тепер навряд чи вийде. Кожен раз, коли Трамп буде намагатися протягнути Москві руку, навіть за цілком обгрунтованим приводів, він буде посилювати підозри щодо своєї залежності від Москви. А це новий крок до імпічменту.

Більш того, будь-який наступник Трампа буде змушений оперувати в атмосфері підозрілості щодо намірів і можливостей Москви. Підозрілість до Росії і російського вже перетворюється на вірус, який починає проникати в політичне життя різних країн.

А для Росії, яка стала частиною глобального світу і яка не тільки активно використовує фінансові і технологічні ресурси Заходу, а й перетворилася на сировинний придаток розвинених країн, це удар по моделі існування.

Антиросійська консолідація американської еліти відроджує ідеологізацію зовнішньої політики, від якої на Заході давно відвикли. Вихід Заходу з епохи постмодернізму з його моральним і нормативним релятивізмом звужує поле маневру для Кремля, який до цих пір успішно використовував політичну амбівалентність ліберальних демократій і їх готовність до торгу. Повернення до нормативних стандартів означатиме закриття західного світу для Росії і її еліти. А велика держава не може існувати в ізоляції, вона може забезпечувати свій статус тільки через участь в Концерті великих держав.

Ось привід відмовитися від звичного для Росії американоцентризму, намагаються обнадіяти деякі експерти. Добре, але тоді чому Кремлю підживлювати свій статус без Америки? Будемо будувати партнерство з Китаєм, пропонують оптимісти. Невже вони вірять в те, що Пекін запропонує Москві щось більше, ніж роль молодшого партнера?

Поки очевидно: у російської еліти, яка звикла нити про своє приниження з боку США, нарешті з'являється реальний привід для голосінь. Китайський лідер Сі Цзіньпін вже заявив про прагнення Китаю зробити те, про що досі в Пекіні побоювалися говорити вголос. Про готовність до глобального лідерства. На недавньому форумі "Один пояс - один шлях" Сі Цзіньпін, відкинувши китайську обережність, фактично запропонував свій варіант глобалізації під керівництвом, звичайно ж, Китаю.

Видно, подивившись на параліч Заходу і на те, як Вашингтон захоплений знищенням Трампа, в Пекіні вирішили: пора, не криючись, виходити на авансцену. Володимир Путін в Пекіні на вищезгаданому форумі стояв поруч з Сі, але явно без задоволення. І зрозуміло чому: китайський глобальний проект - ще один удар по російській державності і кремлівським амбіціям. Єдина надія, що концепція "Один пояс - один шлях" провалиться і що США збере сили і вкоротить китайські амбіції.

Словом, угораздило з цим Трампом! Але ще більше - з Сі Цзіньпіном. Звичайно, можна розвинути в Сочі шалену дипломатичну активність і вести діалог з усіма, хто готовий приїхати: від Реджепа Ердогана до італійського прем'єра, ім'я якого не обов'язково запам'ятовувати, тому що уряду в Римі постійно змінюються. Але ж всі розуміють, що це вже гра в другій лізі. Сьогодні в Кремлі повинні болісно роздумувати, як і чим, як і з ким надувати хмару державності? А без неї ніяк не можна - остання скріпа залишилася.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода