Про кримсько-татарську автономію

Остання активність української влади довкола кримського питання свідчить про те, що воно для неї закрите остаточно. Вони не припускають самої можливості відновлення української юрисдикції над Кримом.

Звісно, кримсько-татарська автономія, засудження Сталіна та перспективи реституції - це добре, але. Уявіть, що Крим повернувся, і ми маємо все це реалізувати на практиці.

Це означатиме, що замість однієї проблеми (відновлення влади, вирішення питання колаборантів) ми матимемо десятки нових - реституція, узгодження питань відносин національностей, проблеми міжетнічних зіткнень і т.д.

Крім того, тепер Росія одержить дуже потужний пропагандистський механізм впливу. Мовляв, так, ми нічого не зробили корисного для Криму, але якщо підемо - прийдуть татари та все у вас повідбирають.

Фактично, ми надаємо залізобетонні аргументи Путіну для легітимізації своєї присутності у Криму в якості "гаранта міжетнічного миру".

Зрозуміло, українська влада навряд чи робила би усе заради того, аби ускладнювати собі життя. З цього я роблю висновок, що щонайменше за каденції нинішнього президента ніхто не розглядає саму можливість повернення Криму бодай як теоретичну реальність.

Якщо це так, то все стає зрозумілим. Крим - це лише інструмент заробляння внутрішньо- та зовнішньополітичних балів.

Мовляв, ми такі молодці - захищаємо інтереси корінного населення. Дайте нам за це допомоги.

Оригінал