Ататюрк переможе Ердогана

Справжня демократія зародилася в Туреччині тільки у 2016 році

Читач, який дізнається, що 16 квітня на референдумі загинула парламентська Турецька Республіка, яка проіснувала 84 роки, і тепер зміниться авторитарно-президентським правлінням Реджепа Ердогана – вирішить, що ця республіка дійсно існувала стільки років і успішно функціонувала.

Але це – не просто цинізм. Це незнання очевидних фактів, - пише Віталій Портников у блозі для "Lb.ua".

Ататюрк був не просто лідером країни, він був мірилом всіх її норм. Парламент і суди за нього були лише декорацією

З першого дня появи цієї самої парламентської республіки нею залізною рукою керував творець сучасної Туреччини Мустафа Кемаль Ататюрк – фактичний диктатор, правління якого тривало 18 років. Ататюрк був не просто лідером країни, він був мірилом всіх її норм. Парламент і суди за нього були лише декорацією. Після смерті Ататюрка його повноваження – але не авторитет – успадкував другий президент Туреччини Ісмет Іненю, чиє правління тривало ще 12 років.

Частина прихильників Ататюрка була незадоволена не стільки обсягом повноважень, скільки постаттю самого президента, що і призвело до появи ще однієї ататюркістської партії та її перемоги на парламентських виборах. Так у країні був встановлений режим прем'єр-міністра Аднана Мендереса. Мабуть, із цинічної точки зору можна говорити, що це десятиліття в країні була "парламентська республіка" – але тільки тому, що прем'єр мав куди більші можливості, ніж тодішній президент Джеляль Баяр, наступник самого Ататюрка.

Мало хто навіть у самій Туреччині, де історична роль Мендереса оцінюється високо, заперечує, що авторитаризм у Туреччині в роки його правління лише посилився. І тому мало хто дивується, що правління Мендереса через десять років завершилося військовим переворотом. Між іншим, абсолютно легальним, тому що Ататюрк надав Генштабу право втручатися в розвиток країни, якщо виникне загроза її світському розвитку. Не знаю, чи потрібно пояснювати, що очільнику військових генералу Джемалю Гюрселю було наплювати на парламент і парламентську республіку, на поділ судів та інші дрібниці. Прем'єр-міністра Мендереса, в честь якого в сучасній Туреччині названо аеропорт, університет, вулиці і площі, повісили разом з міністрами закордонних справ і фінансів. Президента країни та ще 12 керівників Туреччини засудили до довічного ув'язнення. Репресії Мендереса змінилися репресіями Гюрселя. Але військове правління не змогло зупинити непримиренну боротьбу старих та нових ататюркістів, яка продовжилася вже з новими лідерами.

Вся історія подальших чотирьох десятиліть – про те, як корумповані режими, невміло оформлені під парламентську республіку, змінювалися жорстоким військовим правлінням, поруч з яким Ердоган відпочиває. Військові знищували і репресували не просто людей, які були не згодні з "історичною роллю армії", але і користувалися своїми конституційними прерогативами для економічного посилення генералітету.

Приєднання Туреччини до ЄС вимагало від країни конституційних змін, які ліквідували б право військових втручатися в політичний процес

Вся ця добре налагоджена система впала навіть не під впливом часу, а під впливом Заходу. Процес приєднання Туреччини до Європейського Союзу вимагає від країни конституційних змін, які ліквідували б право військових втручатися в політичний процес. Але парадоксальним чином ці зміни дозволили Реджепу Ердогану приступити до будівництва нового авторитарного режиму, вже не обмеженого військовим втручанням. І тоді частина військових вирішила замінити лідера цього режиму.

Справжня турецька демократія народилася 15 липня 2016 року, коли звичайні громадяни Туреччини зупинили спробу військового перевороту

Турецька демократія – справжня, а не авторитарна декорація, вибудувана Ататюрком, народилася 15 липня 2016 року, коли звичайні громадяни Туреччини зупинили спробу військового перевороту. Ататюрк, між іншим, створив авторитарно-мілітаристську модель правління не від хорошого життя. Він вважав, що його співвітчизники просто не готові до демократії і був правий. А ось у липні 2016 року виявилося, що ця готовність визріває. Турецький народ вперше за всю свою історію сам вийшов на вулиці захистити свою республіку. Раніше за нього це робили генерали, які використовували цей "захист" виключно в своїх цілях. І якщо ми говоримо, що справжня незалежна Україна існує всього три роки, після Майдану, а до цього була декорація, то справжня демократія в Туреччині – з участю громадян – існує менше року.

Розумію, що для тих, хто вважає, що протягом цього року авторитаризм Ердогана тільки посилювався, ці слова – слабка втіха. Але ми говоримо не про Німеччину або Швейцарію. Ми обговорюємо Туреччину, яка менше століття тому була середньовічною релігійною теократією. Просування цієї Туреччини вперед в роки класичного ататюркізму безсумнівне. Але ще дивніше те, що проти посилення авторитаризму – традиційного для Турецької Республіки, створеної Ердоганом – висловилася приблизно стільки ж людей, скільки за розширення президентських повноважень. При цьому, і серед прихильників президентської республіки аж ніяк не всі – прихильники авторитаризму.

Не можна насаджувати демократію насильно, про це свідчить весь досвід світової історії

Саме в цьому – майбутнє Туреччини. Не можна насаджувати демократію насильно, про це свідчить весь досвід світової історії. Вона починає розвиватися тільки тоді, коли її готові захищати самі громадяни. У Туреччині цих громадян вже достатньо і саме вони – майбутнє цієї країни. Навіть якщо Ердоган не зробить правильних висновків з очевидного суспільного розколу і буде тільки посилювати свою особисту владу, це призведе лише до тимчасового успіху авторитаризму.

Парадокс ситуації в тому, що Ердоган, який намагається отримати формальним шляхом неформальні повноваження Ататюрка і стати батьком нації, протиставляє себе Мустафі Кемалю. А для тих, хто голосує проти Ердогана Ататюрк – приклад для наслідування. Адже насправді те, що він із допомогою жорстких заходів і референдуму рятує республіку Ататюрка без військових. А те, чого хочуть прихильники Ататюрка – це демонтаж авторитаризму і справжня демократія.

Що ж, поспішаю їх утішити. Ататюрк обов'язково переможе Ердогана. Тільки не справжній, історичний Ататюрк, який був куди більш жорстким і авторитарним правителем. А той вигаданий Ататюрк, в якого вони вірять – батько сучасної турецької демократії, що тільки зароджується на наших очах.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Кирило Сазонов Політолог
Петро Охотін Політичний консультант
Уляна Супрун Міністр охорони здоров'я України
Олександр Солонько Юрист, політичний аналітик
Андрій Дзиндзя Журналіст