Росії не потрібні перемир'я на Донбасі

План Путіна і план України

Не встигли учасники контактної групи в Мінську домовитися про "великоднє" перемир'я, як з'явилися перші ж повідомлення про його порушення так званими "бойовиками". Власне, нічого іншого й чекати не доводилося. Росія не зацікавлена в перемир'ї на Донбасі.

Постійні обстріли й загибель українських військових і мирних жителів – важлива частина путінського плану дестабілізації України, - пише Віталій Портніков для "Радіо Свобода".

Коли ми говоримо, що Росія взяла курс на фактичну відмову від виконання Мінських угод і перетворення Донбасу на таке собі "нове Придністров'я", ми не повинні розраховувати, що на Донбасі все буде, як у Придністров'ї. Тобто самопроголошені "республіки", що заявлятимуть про свій суверенітет, отримуватимуть гроші з Росії й оброблятимуть місцеве населення в дусі вірності "народу Донбасу". А в іншому буде звичайне мирне життя, про конфлікт нагадуватимуть хіба що переходи через лінію розмежування й необхідність пред'являти паспорт під час поїздок із Краматорська до Донецька.

Так ось, усе це може й бути. Але при цьому – і це головна відмінність від Придністров'я – на лінії розмежування продовжуватимуть стріляти. Весь час, допоки окуповані території перебуватимуть під контролем Кремля. Приводи для обстрілу будуть найрізноманітніші – "відповідь" на обстріли української армії, заклики до "відновлення територіальної цілісності ДНР", боротьба з "диверсантами" з України. Але найчастіше обстрілюватимуть просто без жодного приводу – для того, щоб гинули люди.

Мало хто зараз пам'ятає, що уряд у Тбілісі пішов на операцію в Південній Осетії тільки після систематичних обстрілів території з боку Цхінвалі. На лінії розмежування між Грузією й Південною Осетії такого миру, як між Молдовою і Придністров'ям не було майже ніколи. Обстріли грузинської території всі роки до нападу Росії на Грузію використовувалися Москвою для дестабілізації ситуації в сусідній країні, для того, щоб представити її керівництво безпорадним і нерішучим. Керівництво Грузії весь час стояло перед вибором – домовленості на умовах Москви чи війна. Зрештою, у Тбілісі обрали війну. І програли.

Мудрість держави, яка хоче здобути перемогу над більш сильним противником – у тому, щоб не робити такого вибору. Україні не потрібна велика війна. Але й на умови Росії, які, по суті, мають на меті перетворення України на сателіта Кремля, в Києві піти не можуть. Тоді що ж робити?

Домагатися ослаблення Росії. Адже міжнародна ситуація й економічне становище самої Росії цьому сприяють. Коли в Москві будуть зайняті внутрішніми проблемами, про експансію доведеться забути. Росія тоді піде з Донбасу сама – разом із бойовиками й ракетними установками.

Так, це вимагає часу. Так, Росію не так просто буде вигнати з Криму, як із Донбасу. Так, весь цей час – до відходу Росії і її найманців – триватимуть обстріли й гинутимуть люди. Так, весь цей час ми нікуди не дінемося від контрабанди й диверсій – на війні як на війні. Так, весь цей час українську владу – зокрема, й за допомогою російських і проросійських пропагандистів і політиків – звинувачуватимуть або в "нерішучості", або в "нездатності до діалогу". Так, у багатьох політичних сил буде спокуса брехати громадянам і переконувати, що проблему можна вирішити й обстріли припинити. Одні запевнятимуть, що Донбас можна звільнити за одну добу, інші – що потрібно просто поїхати до Москви й домовитися з Путіним. Усе це буде зухвалою брехнею, але за такі обіцянки голосуватиме велика кількість українців. За допомогою цієї брехні в Україні приходитимуть до влади. Через нездатність виконати брехливі обіцянки в Україні втрачатимуть владу. Так може тривати роками.

Але якщо українці хочуть не заспокоїти себе брехнею, а перемогти у війні, вони мають набратися мудрості й терпіння.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода